ВЫПИШИТЕ ХУДОЖЕСТВЕННЫЕ СРЕДСТВА СТИХОТВОРЕНИЯ ЕВГЕНИЯ ЕВТУШЕНКА 'КАРТИНА ДЕТСТВА"
Работая локтями, мы бежали,-
кого-то люди били на базаре.
Как можно было это Спеша на гвалт, мы прибавляли ходу,
зачерпывая валенками воду
и сопли забывали утереть.
И замерли. В сердчишках что-то сжалось,
когда мы увидали, как сужалось
кольцо тулупов, дох и капелюх,
как он стоял у овощного ряда,
вобравши в плечи голову от града
тычков, пинков, плевков и оплеух.
Вдруг справа кто-то в санки дал с оттяжкой.
Вдруг слева залепили в лоб ледяшкой.
Кровь появилась. И пошло всерьез.
Все вздыбились. Все скопом завизжали,
обрушившись дрекольем и вожжами,
железными штырями от колес.
Зря он хрипел им: «Братцы, что вы, братцы…» —
толпа сполна хотела рассчитаться,
толпа глухою стала, разъярясь.
Толпа на тех, кто плохо бил, роптала,
и нечто, с телом схожее, топтала
в снегу весеннем, превращенном в грязь.
Со вкусом били. С выдумкою. Сочно.
Я видел, как сноровисто и точно
лежачему под самый-самый дых,
извожены в грязи, в навозной жиже,
всё добавляли чьи-то сапожищи,
с засаленными ушками на них.
Их обладатель — парень с честной мордой
и честностью своею страшно гордый —
все бил да приговаривал: «Шалишь!…»
Бил с правотой уверенной, весомой,
и, взмокший, раскрасневшийся, веселый,
он крикнул мне: «Добавь и ты, малыш!»
Не помню, сколько их, галдевших, било.
Быть может, сто, быть может, больше было,
но я, мальчишка, плакал от стыда.
И если сотня, воя оголтело,
кого-то бьет,- пусть даже и за дело! —
сто первым я не буду никогда!
На нашій планеті живе безліч людей, котрі мають свої почуття, свої думки і свою долю. Кожне наше рішення, кожний крок – змінює нашу життєву стежинку. У одних людей, котрі присвятили своє життя родині, дітям та взаємним почуттям – стежка квітуча та хвиляста. В інших, хто усе життя пробув на самоті – вона в темних плямах.
Ще з народження нас оточують батьки та друзі, котрі повчають і допомагають нам у якихось життєвих рішеннях. Але, коли людині виповнюється вісімнадцять років, її життя вже лише в її руках. І саме від неї залежить те, якою саме буде її доля. Ми вибираємо собі друзів, другу половинку, кар’єру. Все це – підґрунтя нашого життя. І у цьому ми переконуємося навіть у творах Т.Г.Шевченка. У своїх віршах він не раз закликав людей боротись за справедливість, за свої права та за свою долю. Закликами до дії просочений увесь «Кобзар», що не може не розчулити навіть саму міцну душу людини.
І, читаючи такі поеми, як «Катерина», «Причинна» та інші ми бачимо, які тяжкі рішення доводилося приймати головним героям, котрі назавжди змінюють усе їх життя.
Ми – господарі своєї долі. Ніхто не має права робити за нас нашу історію. Навіть маленькі кроки до майбутнього вже змінюють щось у нашій життєвій стежинці. Завдяки віршам Шевченко, ми розуміємо, що, якою би не була дорога на нашій стежці, людина в праві її змінити. Для нас зараз наша майбутня дорога – це навчання. Воно прокладе нам шлях до дорослого життя, і саме ми – майбутні господарі цього життя.
"По-моему, в комедии Гоголя "Ревизор" собраны все человеческие недостатки, которые можно найти. У меня создалось такое впечатление, что в этом уездном городке мошенник на мошеннике сидит и мошенником погоняет.. Я не нашёл ни одного положительного героя в этой комедии.В ней только высмеиваются человеческие пороки: трусость, жадность, взяточничество, лицемерие, двуличность, невежество и зависть.
Мне понравилась концовка комедии - немая сцена. Я представлял эти застывшие фигуры, которые в страхе перед настоящим ревизором застыли в нелепых позах. Я смеялся. И ещё мне понравился вопрос городничего: "Над кем смеётесь? Над собой смеётесь". Она стала крылатой фразой и жива до сих пор."