Только глянет над Москвою утро вешнее, Золотятся помаленьку облака, Выезжаем мы с тобою, друг, по-прежнему И, как прежде, поджидаем седока. Эх, катались мы с тобою, мчались вдаль Искры сыпались с булыжной мостовой! А теперь плетемся тихо по асфальтовой, Ты да я поникли оба головой.
Припев: Ну, подружка верная, Тпру, старушка древняя, Стань, Маруська, в стороне, Наши годы длинные, Мы друзья старинные, Ты верна, как прежде, мне.
Я ковал тебя отборными подковами, Я пролетку чистым лаком покрывал, Но метро сверкнул перилами дубовыми, Сразу всех он седоков околдовал. Ну и как же это только получается? Все-то в жизни перепуталось хитро: Чтоб запрячь тебя, я утром направляюся От Сокольников до Парка на метро.
Припев: Ну, подружка верная, Тпру, старушка древняя, Стань, Маруська, в стороне, Наши годы длинные, Мы друзья старинные, Ты верна, как прежде, мне.
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».
Песня старого извозчика
Только глянет над Москвою утро вешнее,
Золотятся помаленьку облака,
Выезжаем мы с тобою, друг, по-прежнему
И, как прежде, поджидаем седока.
Эх, катались мы с тобою, мчались вдаль
Искры сыпались с булыжной мостовой!
А теперь плетемся тихо по асфальтовой,
Ты да я поникли оба головой.
Припев:
Ну, подружка верная,
Тпру, старушка древняя,
Стань, Маруська, в стороне,
Наши годы длинные,
Мы друзья старинные,
Ты верна, как прежде, мне.
Я ковал тебя отборными подковами,
Я пролетку чистым лаком покрывал,
Но метро сверкнул перилами дубовыми,
Сразу всех он седоков околдовал.
Ну и как же это только получается?
Все-то в жизни перепуталось хитро:
Чтоб запрячь тебя, я утром направляюся
От Сокольников до Парка на метро.
Припев:
Ну, подружка верная,
Тпру, старушка древняя,
Стань, Маруська, в стороне,
Наши годы длинные,
Мы друзья старинные,
Ты верна, как прежде, мне.
Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».