Володимир Дрозд "Білий кінь Шептало"
1. Ідеєю оповідання «Білий кінь Шептало» є
А захоплення прагненням особистості позбутися туги, жалю
Б заклик до активної життєдіяльності
В нівелювання самобутньої особистості під впливом натовпу
Г засудження легковажності, надмірної гордості
2. Головною проблемою у творі є
А підступність і зрада
Б формування особистості, роздвоєність її душі
В мораль і бездуховність
Г людина та природа
3. Кульмінацією оповідання є
А на волі кінь відчув себе особистістю
Б Шептало біля водопою
В самотність коня
Г головне – знати про свою білизнУ
4. Шептало змалку найбільше ненавидів
А самотність
Б пихатість Степана
В бригадне дворище
Г табун, гурт
5. Інші коні недолюблювали Шептала, бо
А у нього й досі не загоїлася на спині ранка, уподобана ґедзями
Б він не любив бути в загорожі
В у нього особливі стосунки з конюхом
Г на пасовиську волів бути на самоті
6. Кінь Шептало найбільше соромився
А становища робочої худобини
Б бути осторонь від інших коней
В зневаги конюха
Г прикидатися покірним
7. Подумки Шептало критикував деяких коней за
А бездіяльність
Б обмеженість
В безхарактерність
Г надзвичайну покірність
8. Кінь забуває про все, окрім одного:
А глузування з нього інших коней і хлопчика
Б безглуздого кружляння в приводі
В відрази після водопою
Г тремтливої ілюзії волі та влади
9. Шептало піднімає голову й ласкаво ірже тому, що
А нарешті знайшов спільну мову з табуном
Б він може більше відпочивати
В його охоплює солодке почуття прощення й солідарності з конюхом
Г Степан усе частіше направляє його до міста
10. Шептало не міг стримати буйної радості, бо
А відчув запах справжньої волі
Б навколо було чимало соковитої трави
В був самісінький на всю луку
Г мокрі мітлиці лоскотали черево та груди
11. Білий кінь заіржав грізно та бойовито, перегукуючись із громами, тому що
А розізлився на Степана через побиття
Б відчув себе дуже сильним
В вирішив помститися табунові
Г хотів налякати малого хлопця
12. Образ білого коня завжди уособлювався з
А благородством і ніжністю
Б життєвою енергією, силою та гордістю
В непокірністю та нестримністю
Г бажанням бути завжди щасливим
многие люди, услышав имя антона павловича чехова, воспринимают его в первую очередь как одного из самых известных сатириков. но такой взгляд верен лишь отчасти: прозаик уделял много внимания обличению нравов общества в ранний период своего творчества, в последующие годы писатель значительно расширил как жанровые рамки, так и тематические. перед читателями проходят образы, порой не вызывающие ни тени улыбки.
творчество антоши чехонте не ограничивалось одной направленностью и одной темой. от «мелочишек» и «сценок» писатель пришел к глубоким эмоциональным повестям «в овраге», «палата №6», «мужики», от шутливых «толстого и тонкого» и «хамелеона» к задумчивым «невесте» и «архиерею»