Во по рассказу А.И. Куприна «Куст сирени»
1. Почему в произведении нет портретов героев? Что было важнее для писателя — показать их внешность или внутренние переживания, психологию развития того или иного действия?
2. — Каким мы можем себе представить героя рассказа? Создайте его словесный портрет. На какие детали вы будете опираться?
3. — Как ведет себя Николай Евграфович Алмазов в любой ситуации? Где об этом говорится в тексте?
4. — Как описывается Вера Алмазова? По каким деталям мы можем представить образ героини?
5. — Найдите строки в тексте рассказа, где говорится о жертвенности поведения героини. Как вы думаете, для чего ей это было нужно?
ответ:Поет почав свою творчість на засланні поезією «Думи мої, думи мої» (1847), що відкривається тими самими словами, що й заспів до «Кобзаря» (1840). Цим Шевченко підкреслив незмінність своєї ідейно-поетичної програми та нерозривність свого зв'язку з рідним краєм і народом. Шевченкова лірика часів заслання має широкий тематично-жанровий діапазон. У ній дедалі збільшується і багатство фоніки, і кількість оригінальних тропів, і емоційна багатогранність ліричних реакцій поета. Тематично можна виділити такі групи віршів цього періоду: автобіографічна, пейзажна, побутова, політична, філософська лірика.
До ліричних творів автобіографічного характеру, у яких Шевченко змалював свої власні почуття, настрої й переживання, належать вірші «Мені тринадцятий минало», «А. О. Козачковському», «І виріс я на чужині», «Хіба самому написать», «І золотої й дорогої», «Лічу в неволі дні і ночі» та інші. Але й у пейзажній ліриці поет, описуючи краєвиди місцевостей, де відбував заслання, часто висловлює особисті настрої, думки і спогади («Сонце заходить, гори чорніють», «І небо невмите, і заспані хвилі» та інші). Автобіографічні мотиви трапляються і в таких поезіях громадсько-політичного звучання, як «Сон» («Гори мої високії») та «Якби ви знали, паничі». Багатством мотивів відзначається побутова лірика часів заслання. Тут звучать мотиви дівочих пісень і бадьорих юнацьких жартів, материнства і жіночого безталання (так званої жінки лірика Шевченка), шукання долі й нарікання на неї, смутку, розлуки й самотності. Поет часто вдається до жанру народної пісні й пісенної образності, але побутово-соціальний аспект зображення у багатьох випадках переростає в політичні узагальнення. Поетичний стиль цих творів відзначається простотою вислову, конкретною образністю й метафоричністю. Зображуваний у них світ персоніфікований (вітер шепоче, доля блукає, думи сплять, лихо сміється). Процес опрацювання фольклорного матеріалу вдосконалюється, збагачується новими формами й методами. Фолькльорні мотиви й образи набирають у Шевченка ознак нової мистецької якості. Деякі вірші Шевченка ще за його життя перейшли в народно-пісенний репертуар і стали жити самостійним життям, підлягаючи законам фольклорних творів.
Поет і на засланні продовжував таврувати в своїх творах самодержавно-кріпосницький лад та поневолення уярмлених Москвою народів. Свою політичну актуальність донині зберіг заклик Шевченка у вірші «Полякам» («Ще як були ми козаками», 1847) до згоди й братерства українського і польського народів як рівний з рівним. У невеликій поемі «У Бога за дверима лежала сокира» (1848) Шевченко використав казахську легенду про святе дерево, щоб відтворити в алегоричних образах тяжку долю поневоленого казахського народу. Відгуком поета на революційні події в Західній Європі була сатира «Царі», одна з найзначніших полі
тичних поезій Шевченка часів заслання (є 2 редакції твору: 1848 і 1858). Вдало поєднуючи елементи зниженого бурлескного стилю з пародійним використанням урочисто-патетичної лексики, автор створив поему, яка містила в собі заклик до революційного повалення царату:
Бодай кати їх постинали,
Отих царів, катів людських!
Объяснение:Не благодаріть
Объяснение:Василий Тёркин» (другое название — «Книга про бойца») — поэма Александра Твардовского, одно из главных и лучших произведений в творчестве поэта, получившее всенародное признание. Поэма посвящена вымышленному герою — Василию Тёркину,[1] солдату Великой Отечественной войны[2].Поэма начала печататься с продолжением в газетном варианте с 1942 года и была закончена в 1945 году. Первое отдельное издание ещё незаконченного произведения вышло в 1942 году. Большей частью поэма написана четырёхстопным хореем (отдельные главы трёхстопным хореем)[3].
По результатам проведённого в 2015 году журналом «Русский репортёр» социологического исследования, текст поэмы занял 28-е место в топ-100 самых популярных в России стихотворных строк, включающем, в числе прочего, русскую и мировую классику[4].