Вони ступали , кульгаючи до річки…. Обидва були стомлені й виснажені, з обличчя не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди».
«Вони йшли, нахиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю».
Але шлях додому був тривалий, важкий і небезпечний. Та вони обов’язково його подолають. Двоє чоловіків миля за милею долали безкраю північну пустелю, ворожу і безжалісну до людей….
Портрет головного героя: «Його штани подерлися об гостре каміння , з колін сочилася кров, залишаючи червоні сліди. Тоді він поклав клунок на землю й почав підкрадатись до птахів плазом, як кіт до горобця », «Він з»їв пташенят куріпки жадібно, вкидаючи їх в рот , вони хрупали на зубах, немов яєчні шкаралупи», «Він трясся, наче паралітик»
Тільки життя змушує страждати. Померти не боляче. Померти – заснути. Смерть – це значить кінець, спокій. Чому ж тоді йому не хочеться вмирати?
Він розпакував тюк і перш за все порахував, скільки у нього сірників. Їх було шістдесят сім. Щоб не помилитися, він перераховував три рази. Він розділив їх на три купки і кожну загорнув у пергамент; один згорток він поклав в порожній кисет, другий – за підкладку зношеної шапки, а третій – за пазуху. Коли він виконав все це, йому раптом стало страшно; він розгорнув усі три згортки і знову перерахував. Сірників було як і раніше шістдесят сім.
Він уже не боровся, як борються люди. Це саме життя в ньому не хотіло гинути і гнало його вперед
Навіть вмираючи, він не підкорявся смерті
Але як не важко було йому йти, ще важче було переконати себе в тому, що Білл його не кинув, що Білл, звичайно, чекає його біля криївки. Він повинен був так думати, інакше не мало ніякого сенсу боротися далі, – залишалося тільки лягти на землю і померти.
Учился будущий писатель в классической гимназии в городе Киев, а затем там же поступил в университет.
В канун нового 1900 года мама положила под елку для своего сына Кости книгу сказок X. К. Андерсена. Он перечитывал ее много раз и, наверное, именно тогда полюбил сказки.
Константин Георгиевич Паустовский мечтал о путешествиях и приключениях. К.Г.Паустовский служил санитаром на поездах, перевозивших раненых в период врйны.
В 1917 г. он работает репортером в московских газетах, потом снова путешествует по стране и живет в Адессе.
Паустовский-романтик очень любит море, и главным героем одной из повестей 1936 года он делает Черное море.
Задумав написать книгу об уничтожении пустынь, он объехал все берега Каспийского моря и написал правдивую повесть «Кара-Бугаз».
Вони ступали , кульгаючи до річки…. Обидва були стомлені й виснажені, з обличчя не сходив вираз тупого терпіння, що його карбують тривалі знегоди».
«Вони йшли, нахиливши низько плечі, а ще нижче голову, втупившись очима в землю».
Але шлях додому був тривалий, важкий і небезпечний. Та вони обов’язково його подолають. Двоє чоловіків миля за милею долали безкраю північну пустелю, ворожу і безжалісну до людей….
Портрет головного героя: «Його штани подерлися об гостре каміння , з колін сочилася кров, залишаючи червоні сліди. Тоді він поклав клунок на землю й почав підкрадатись до птахів плазом, як кіт до горобця », «Він з»їв пташенят куріпки жадібно, вкидаючи їх в рот , вони хрупали на зубах, немов яєчні шкаралупи», «Він трясся, наче паралітик»
Тільки життя змушує страждати. Померти не боляче. Померти – заснути. Смерть – це значить кінець, спокій. Чому ж тоді йому не хочеться вмирати?
Він розпакував тюк і перш за все порахував, скільки у нього сірників. Їх було шістдесят сім. Щоб не помилитися, він перераховував три рази. Він розділив їх на три купки і кожну загорнув у пергамент; один згорток він поклав в порожній кисет, другий – за підкладку зношеної шапки, а третій – за пазуху. Коли він виконав все це, йому раптом стало страшно; він розгорнув усі три згортки і знову перерахував. Сірників було як і раніше шістдесят сім.
Він уже не боровся, як борються люди. Це саме життя в ньому не хотіло гинути і гнало його вперед
Навіть вмираючи, він не підкорявся смерті
Але як не важко було йому йти, ще важче було переконати себе в тому, що Білл його не кинув, що Білл, звичайно, чекає його біля криївки. Він повинен був так думати, інакше не мало ніякого сенсу боротися далі, – залишалося тільки лягти на землю і померти.
Объяснение:
Паустовский родился в москве.
Учился будущий писатель в классической гимназии в городе Киев, а затем там же поступил в университет.
В канун нового 1900 года мама положила под елку для своего сына Кости книгу сказок X. К. Андерсена. Он перечитывал ее много раз и, наверное, именно тогда полюбил сказки.
Константин Георгиевич Паустовский мечтал о путешествиях и приключениях. К.Г.Паустовский служил санитаром на поездах, перевозивших раненых в период врйны.
В 1917 г. он работает репортером в московских газетах, потом снова путешествует по стране и живет в Адессе.
Паустовский-романтик очень любит море, и главным героем одной из повестей 1936 года он делает Черное море.
Задумав написать книгу об уничтожении пустынь, он объехал все берега Каспийского моря и написал правдивую повесть «Кара-Бугаз».
К.Г.Паустовский написал сказки: «Похождения жука-носорога», «Дремучий медведь», «Растрепанный воробей», «Заботливый цветок», «Квакша», «Теплый хлеб».
Объяснение:
Всё верно я проверял