В этой "песенке" Булата Окуджавы ВСЕ недосказано. Что это за война, что за страна, кто с кем идет воевать. Слышишь грохот барабана, топот солдатских ног на марше, видишь пыль от шагающих сапог. (Да! Киплинг тоже писал о том же - о бессмысленности и бесчеловечности войны и, тем не менее, о вечной необходимости в солдатском ремесле!). Под такие песни легко маршировать, не думая ни о ни о будущем.
Будущее солдат недосказано, но дым пушек легко угадывается в том тумане, куда уходит взвод. А настоящее - быстро становится Не говорится о мужестве, с которым будет исполняться воинский долг. Это – очевидно. Привычная мужская работа.
О нелегкой доле женщин, провожающих мужчин на то и дело вспыхивающую войну, с тревогой и надеждой пытающихся рассмотреть их и свое туманное будущее, тоже недоговаривается. Остается недосказанным, как они выживают, чем им приходится поступаться, чтобы сохранить дом и встретить своих мужчин. Это тоже остается "за кадром".
И о коротком мире, когда солдат может перевести дух, также не рассказывается. Еще воронье жиреет на полях былых сражений, а новая война собирает и старых, и новых солдат.
Эта пронзительная тема полнее раскрывается в другой Окуджавской песне – "До свидания, мальчики!". Сапоги - ну куда от них денешься?! Но недосказанность "Песенки о солдатских сапогах" придает ей особую глубину. А нам - пищу для размышлений о войне и мире.
Останнім часом дуже гостро постає питання про відповідальність кожної людини за результати своєї праці. Праці в найширшому смислі слова. Численні безвідповідальні експерименти над природою призвели до екологічної катастрофи.
Результати непродуманих соціальних експериментів ми постійно відчуваємо на собі. Про один біосоціальний експеримент мова йде в повісті М. Булгакова „Собаче серце”. Суто наукова цікавість професора Преображенського, який пересадив собаці гіпофіз людини, призводить до появи на світ незвичайної істоти — Поліграфа Поліграфовича Шарикова. А масштабний експеримент, здійснений на цей час у країні, несподівано показує, що нове суспільство — це якраз те, що треба таким монстрам, як Шариков!
Шариков, який поєднує в собі минуле бродячої собаки і безпутного п’яниці, народжується з одним почуттям — ненавистю до тих, хто його кривдив. І почуття це якось відразу потрапляє в загальний тон класової ненависті пролетаріату до буржуазії (Шариков читає листування Маркса з Каутським), ненависті бідних до багатих (розподіл квартир силами домового комітету), ненависті неосвічених до інтелігенції. Виходить, що весь новий світ побудований на ненависті до старого. Адже для ненависті багато не треба. Шариков, чиїм першим словом була назва магазину, де його обварили окропом, дуже швидко вчиться пити горілку, поводжується по-хамському з обслугою, перетворює своє неуцтво в зброю проти освіченості. У нього навіть є духовний наставник — голова домкому Швондер.
Шариков підходить Швондеру — у нього низьке соціальне походження і пуста свідомість. І кар’єра Шарикова воістину надзвичайна — від бродячого собаки до уповноваженого по знищенню бродячих котів і собак. Ну, коти ще зрозуміло — пережиток минулого. Але собак за що? І отут виявляється одна з основних рис Шарикова: він зовсім невдячний. Навпаки, він мститься тим, хто знає його минуле. Він знищує подібних до себе, щоб довести свою відмінність від них, самоутвердитися. Бажання піднятися за рахунок інших, а не ціною власних зусиль характерно для представників так званого нового світу. Швондер, який надихає Шарикова на подвиги (наприклад, на завоювання квартири Преображенського ще не розуміє, що наступною жертвою буде він сам.
Коли Шариков був собакою, він викликав співчуття. Зовсім незаслужені образи і нестатки супроводжували його життя. Можливо, вони надають право Шарикову і йому подібним на помсту? Адже щось зробило їх такими озлобленими і жорстокими? Хіба Преображенський, який під час голоду і розрухи жив у п’ятьох кімнатах і щодня обідав шикарно, думає про голодних жебраків і соціальну справедливість?
Але вся біда в тому, що і шарикови не думають про соціальну справедливість. Вони думають тільки про себе. Справедливість у їхньому розумінні — це користуватися тими благами, якими раніше користувалися інші. Про те, щоб створити що-небудь для усіх, мова взагалі не йде. Про це і говорить професор Преображенський: „Розруха — у головах”. Кожний перестає робити справу, а займається тільки боротьбою, уриває шматок. Чому після революції треба ходити в калошах по килимах і красти капелюхи в передніх? Люди самі творять розруху і шариковщину. У новому суспільстві до влади приходять раби, які ні в чому не змінили свою рабську сутність. Тільки замість догідливості і покірності до можновладців у них з’являється та ж холуйська жорстокість до залежних від них людей і таких же, як вони. Владу шарикови одержали раніше культури, освіти, і результати цієї помилки жахливі.
У повісті Булгакова професор Преображенський сам виправляє свою помилку. У житті зробити це набагато складніше. Прекрасний собака Шарик не пам’ятає, що був уповноваженим Шариковим і знищував бродячих собак. Дійсні шарикови такого не забувають. Раз отримавши владу, вони добровільно не віддадуть її. Тому соціальні експерименти, на хвилі яких піднімаються шарикови, небезпечніші за всі інші експерименти. І тому нові Преображенські повинні добре уявляти собі, що саме вийде з їхніх відкриттів, до чого призведе їхня байдужість. У житті за помилки треба платити занадто велику ціну. Адже навіть зворотне перевтілення Шарика не знімає проблему в цілому: як змінити світ, де усі шляхи відкриті шариковим і швондерам.
Песенка о солдатских сапогах.
В этой "песенке" Булата Окуджавы ВСЕ недосказано. Что это за война, что за страна, кто с кем идет воевать. Слышишь грохот барабана, топот солдатских ног на марше, видишь пыль от шагающих сапог. (Да! Киплинг тоже писал о том же - о бессмысленности и бесчеловечности войны и, тем не менее, о вечной необходимости в солдатском ремесле!). Под такие песни легко маршировать, не думая ни о ни о будущем.
Будущее солдат недосказано, но дым пушек легко угадывается в том тумане, куда уходит взвод. А настоящее - быстро становится Не говорится о мужестве, с которым будет исполняться воинский долг. Это – очевидно. Привычная мужская работа.
О нелегкой доле женщин, провожающих мужчин на то и дело вспыхивающую войну, с тревогой и надеждой пытающихся рассмотреть их и свое туманное будущее, тоже недоговаривается. Остается недосказанным, как они выживают, чем им приходится поступаться, чтобы сохранить дом и встретить своих мужчин. Это тоже остается "за кадром".
И о коротком мире, когда солдат может перевести дух, также не рассказывается. Еще воронье жиреет на полях былых сражений, а новая война собирает и старых, и новых солдат.
Эта пронзительная тема полнее раскрывается в другой Окуджавской песне – "До свидания, мальчики!". Сапоги - ну куда от них денешься?! Но недосказанность "Песенки о солдатских сапогах" придает ей особую глубину. А нам - пищу для размышлений о войне и мире.
Останнім часом дуже гостро постає питання про відповідальність кожної людини за результати своєї праці. Праці в найширшому смислі слова. Численні безвідповідальні експерименти над природою призвели до екологічної катастрофи.
Результати непродуманих соціальних експериментів ми постійно відчуваємо на собі. Про один біосоціальний експеримент мова йде в повісті М. Булгакова „Собаче серце”. Суто наукова цікавість професора Преображенського, який пересадив собаці гіпофіз людини, призводить до появи на світ незвичайної істоти — Поліграфа Поліграфовича Шарикова. А масштабний експеримент, здійснений на цей час у країні, несподівано показує, що нове суспільство — це якраз те, що треба таким монстрам, як Шариков!
Шариков, який поєднує в собі минуле бродячої собаки і безпутного п’яниці, народжується з одним почуттям — ненавистю до тих, хто його кривдив. І почуття це якось відразу потрапляє в загальний тон класової ненависті пролетаріату до буржуазії (Шариков читає листування Маркса з Каутським), ненависті бідних до багатих (розподіл квартир силами домового комітету), ненависті неосвічених до інтелігенції. Виходить, що весь новий світ побудований на ненависті до старого. Адже для ненависті багато не треба. Шариков, чиїм першим словом була назва магазину, де його обварили окропом, дуже швидко вчиться пити горілку, поводжується по-хамському з обслугою, перетворює своє неуцтво в зброю проти освіченості. У нього навіть є духовний наставник — голова домкому Швондер.
Шариков підходить Швондеру — у нього низьке соціальне походження і пуста свідомість. І кар’єра Шарикова воістину надзвичайна — від бродячого собаки до уповноваженого по знищенню бродячих котів і собак. Ну, коти ще зрозуміло — пережиток минулого. Але собак за що? І отут виявляється одна з основних рис Шарикова: він зовсім невдячний. Навпаки, він мститься тим, хто знає його минуле. Він знищує подібних до себе, щоб довести свою відмінність від них, самоутвердитися. Бажання піднятися за рахунок інших, а не ціною власних зусиль характерно для представників так званого нового світу. Швондер, який надихає Шарикова на подвиги (наприклад, на завоювання квартири Преображенського ще не розуміє, що наступною жертвою буде він сам.
Коли Шариков був собакою, він викликав співчуття. Зовсім незаслужені образи і нестатки супроводжували його життя. Можливо, вони надають право Шарикову і йому подібним на помсту? Адже щось зробило їх такими озлобленими і жорстокими? Хіба Преображенський, який під час голоду і розрухи жив у п’ятьох кімнатах і щодня обідав шикарно, думає про голодних жебраків і соціальну справедливість?
Але вся біда в тому, що і шарикови не думають про соціальну справедливість. Вони думають тільки про себе. Справедливість у їхньому розумінні — це користуватися тими благами, якими раніше користувалися інші. Про те, щоб створити що-небудь для усіх, мова взагалі не йде. Про це і говорить професор Преображенський: „Розруха — у головах”. Кожний перестає робити справу, а займається тільки боротьбою, уриває шматок. Чому після революції треба ходити в калошах по килимах і красти капелюхи в передніх? Люди самі творять розруху і шариковщину. У новому суспільстві до влади приходять раби, які ні в чому не змінили свою рабську сутність. Тільки замість догідливості і покірності до можновладців у них з’являється та ж холуйська жорстокість до залежних від них людей і таких же, як вони. Владу шарикови одержали раніше культури, освіти, і результати цієї помилки жахливі.
У повісті Булгакова професор Преображенський сам виправляє свою помилку. У житті зробити це набагато складніше. Прекрасний собака Шарик не пам’ятає, що був уповноваженим Шариковим і знищував бродячих собак. Дійсні шарикови такого не забувають. Раз отримавши владу, вони добровільно не віддадуть її. Тому соціальні експерименти, на хвилі яких піднімаються шарикови, небезпечніші за всі інші експерименти. І тому нові Преображенські повинні добре уявляти собі, що саме вийде з їхніх відкриттів, до чого призведе їхня байдужість. У житті за помилки треба платити занадто велику ціну. Адже навіть зворотне перевтілення Шарика не знімає проблему в цілому: як змінити світ, де усі шляхи відкриті шариковим і швондерам.
Объяснение: