Коли ми на уроках історії вивчаємо Давню Грецію та Рим, або читаємо «Одіссею» та «Іліаду», ми намагаємося уявити, якими були люди, що жили в ті часи. Якою вона була, людина античності? Ті, хто дивився на гладиаторські бої та театральні вистави у амфітеатрах, міг почути Сократа, Платона чи Арістотеля? ті, хто брав участь в Олімпійських іграх - ще тих, античних?
Я вважаю, що люди як такі не дуже відрізнялися від нас. Всі вони чогось прагнули, любили один одного, виховували дітей, мріяли про краще життя. Суспільство в ті часи було не таке, як зараз, це так. Тоді було рабовладіння, тобто були вільні люди та раби. Давня Греція та Рим не були єдииними країнами, а було багато самостійних провінцій та міст-полісів. Відстані меж ними ускладнювали зв'язок: люди пересувалися щонайшвидше зі швидкістю коня. Це зараз ми можемо розмовляти з друзями з інших країн, а тоді про далекі країни розповідали легенди - мовляв, там люди з собачими головами живуть. а там ще хтосьтакий страшний або дивний. І люди в це вірили, бо перевірити не могли. Тобто знаний світ був тоді меншим за розміром. А ще люди вірили у багатьох богів, які поводилися як люди.
Але, незважаючи на все це, люди античності були схожі на нас, бо людина - завжди людина.
роман состоит из нескольких частей. повествование ведется от первого лица. автор находится на северном кавказе, где и происходят основные события. бэла автор знакомится с максимом максимычем – штабс-капитаном, ветераном кавказской войны. он рассказывает , действительно, произошедшую в его жизни. штабс-капитан находился со своей ротой в чечне. однажды в крепости появляется григорий александрович печорин – гвардеец, сосланный на кавказ за провинность. печорин проявляет интерес к дочери местного князя бэле и решает похитить девушку с ее брата азамата. азамат за получает от печорина коня удальца казбича. тот в отместку сам похищает бэлу и в ходе погони убивает ее. максим максимыч автор задерживается во владикавказе и становится свидетелем встречи между печориным и максимом максимычем. автор приходит к выводу, что печорин схож с типичным портретом героя времени. случайным образом в руки автора попадает дневник печорина. далее основное повествование идет из записей дневника. тамань печорин приезжает в тамань и устраивается на постой в весьма подозрительном доме. незрячий жилец ведет себя не как слепой. ночью печорин следит за ним. на берегу моря вместе со слепым оказывается женщина, они ждут некоего янко. тайна разрешается достаточно просто. все трое занимаются контрабандой. печорин раскрывает себя. девушка, чтобы убрать свидетеля их тайны, замышляет его убить. план не срабатывает. девушка и янко решают покинуть тамань, оставив слепого мальчика. трехдневное приключение печорина заканчивается. княжна мери печорин проводит зиму в ставрополе, там он знакомится с доктором вернером и юнкером грушницким. в мае они отправляются в пятигорск. среди курортного общества выделяется княжна мери. печорин решает поухаживать за княжной, несмотря на влюбленность в ее грушницкого. ему удается добиться расположения мери, а грушницкий в ярости. в пятигорске появляется прошлая возлюбленная печорина- вера. они начинают тайно встречаться, несмотря на замужество веры и влюбленность в печорина мери. грушницкий распускает слухи о том, что печорин проводит свидания с княжной. результатом становится дуэль, на которой печорин убивает грушницкого. муж веры что-то заподозрив увозит ее из пятигорска. печорин в смятении. он признается мери, что ухаживал за ней от скуки и уезжает.фаталист в заключительной главе печорин поневоле становится палачом. в доме начальника гарнизона собирается офицерская компания для игры в карты. поручик вулич предлагает поучаствовать в опасной игре с судьбой. вулич решает стрелять в себя, а присутствовавшим предлагает делать ставки на результат. печорин заявляет: «вы нынче умрете». но все выстрелы осечку или промах. вулич уходит с полными карманами золотых. но на улице его зарубают шашкой. предсказание печорина сбывается.
Яка вона-людина античності?
Коли ми на уроках історії вивчаємо Давню Грецію та Рим, або читаємо «Одіссею» та «Іліаду», ми намагаємося уявити, якими були люди, що жили в ті часи. Якою вона була, людина античності? Ті, хто дивився на гладиаторські бої та театральні вистави у амфітеатрах, міг почути Сократа, Платона чи Арістотеля? ті, хто брав участь в Олімпійських іграх - ще тих, античних?
Я вважаю, що люди як такі не дуже відрізнялися від нас. Всі вони чогось прагнули, любили один одного, виховували дітей, мріяли про краще життя. Суспільство в ті часи було не таке, як зараз, це так. Тоді було рабовладіння, тобто були вільні люди та раби. Давня Греція та Рим не були єдииними країнами, а було багато самостійних провінцій та міст-полісів. Відстані меж ними ускладнювали зв'язок: люди пересувалися щонайшвидше зі швидкістю коня. Це зараз ми можемо розмовляти з друзями з інших країн, а тоді про далекі країни розповідали легенди - мовляв, там люди з собачими головами живуть. а там ще хтосьтакий страшний або дивний. І люди в це вірили, бо перевірити не могли. Тобто знаний світ був тоді меншим за розміром. А ще люди вірили у багатьох богів, які поводилися як люди.
Але, незважаючи на все це, люди античності були схожі на нас, бо людина - завжди людина.