В пишіть вид роману якому відповідає визначення " Роман, сюжет якого складає дослідження процесів внутрішнього буття особистості, психології людини, її внутрішніх когфлітів, называется
На початку XVII століття відбулося зіткнення старого світла, у якому панували феодальна темрява й жорстокість, і нового світла, яким керують пагубні пристрасті й сила золота гаючи за зіткненням двох Зоя, гуманісти того часу поступово зневірялися в добро, справедливість і дружбу. Англійський драматург У. Шекспір присвятив трагедію “Гамлет” саме цій зміні епох. Головний герой трагедії - принц Датський Гамлет, типовий інтелігент-гуманіст епохи Відродження. Він щиро вірить у людину. Гамлет - студент одного з найвідоміших університетів, він оточений друзями й наповнений любов’ю до життя. Він ще не знає, що його подання про світ, при першому ж зіткненні з реальністю, розсіються як дим. Гамлетові прийде відчути всі сумніви, властиві людині взагалі, і два суперечливих почуття опановують його душею. Гамлет вертається після несподіваної смерті батька-короля. Принц довідається, що його мати, королева Гертруда, зненацька швидко вийшла заміж за нікчемного й хитрого Клавдія, що і отруїв короля. Таким учинком королева Гертруда збезчестила не тільки чоловіка, але й сина. Гамлет заприсяг помститися за смерть батька й із цього моменту спрага мести посідає перше місце в його житті.
У відомому монолозі Гамлета про людину Шекспір показує руйнівну щиросердечну боротьбу між ідеалістичними поданнями й жорстокою реальністю. Підступне вбивство батька, непристойне заміжжя матері, зрадництво друзів, слабість і легкодумство улюбленої, підлість придворних - все це наповнює душу принца непомірними стражданнями. Гамлет розуміє, що Данія - це в’язниця, століття розхитався, а час збожеволів. Відтепер головний герой залишається один на один зі святенницьким і лицемірним миром, яким правлять похіть, жорстокість і ненависть. Гамлет, надягши маску дурненького блазня, вступає в єдиноборство з наповненим злом миром. Принц убиває царедворця Полонію, що стежить за ним, розкриває зраду своїх університетських товаришів, відмовляється від Афелії, що не змогла протистояти дурному впливу й утягнена в інтригу проти Гамлета. Принц мріє не тільки про помсту за вбитого батька. Душу Гамлета роз’ятрюють думки про необхідність битви з несправедливістю миру. Головний герой ставить риторичне запитання: чому саме він повинен виправляти мир, що зовсім розхитався? Чи має він на це право? У ньому самому живе зло, і самому собі він зізнається в пихатості, честолюбстві й мстивості. Як же в такій ситуації перемогти зло? Як до людині відстояти істину? Гамлет змушений страждати під вагою нелюдських борошн. Саме тоді він ставить перед собою питання: бути або не бути? У розв’язці цього питання лежить суть трагедії Гамлета - трагедії мислячої людини, що прийшов у безладний мир занадто рано, першим з людей побачив разючу недосконалість миру. “Гамлет” - це трагедія розбудженої свідомості. Своєрідний підсумок цього можна знайти в рядках: * Так усіх нас у боягузів перетворює думка. * Так блякне кольори рішучості природної * При тьмяному світлі блідого розуму, * И задуми з розмахом і почином * Міняють шлях і терплять неуспіх * У самої мети… Звідси бере свій початок скорбота Гамлета. Принц розуміє, що в боротьбі зі злом єдино можливим те саме зло, використання якого ображає й принижує мрію. Звідси лемент душі, що виривається із грудей Гамлета перед вирішальною зустріччю з королевою Гертрудою: * Я буду строгий, але не нелюдський. * Усе висловлю й без ножа вб’ю. * Вуста мої, прощаю вам удавання. * Куди б слова не завели в маренні, * Я в виконання їх не приведу. Нарешті Гамлет приймає рішення. Він воістину близький до божевілля, тому що вид зла, що тріумфує й панує, нестерпний. Гамлет бере на себе відповідальність за світове зло, всі непорозуміння життя, за всі страждання людей. Головний герой гостро відчуває свою самітність і, розуміючи своє безсилля, все-таки йде в бій і гине, як борець.
Безымянный мастер и его товарищи «взялись поддержать Платова и с ним всю Россию», чтобы доказать ее непревзойденную самобытность и талантливость.
>>>>>> <<<<<<
Одно из самых поэтичных поучительных произведений Н. С. Лескова - сказ http://az.lib.ru/l/leskow_n_s/text_0246.shtml. Замысел «Левши», по признанию Лескова, возник из поговорки: «Англичанин сделал блоху из стали, а русский ее подковал». Образ Левши, главного героя сказа, включает в себя все черты, свойственные лесковским праведникам, имеет еще одну — главную: он носитель мировой славы России. Поэтому Левша действует в сказе в основном не среди земляков, а за рубежом родины. Он не только великий талант, но и патриот. Как известно, Левша весьма понравился лондонцам, которые его уговаривали остаться в Англии, жениться на англичанке, сулили обеспеченную жизнь. На все это Левша отвечал решительным отказом: «Мы к своей родине привержены». Казак Землянухин тоже не соблазнился обеспеченной чужеземной жизнью, хотя его там славили, водили по театрам, по званым обедам и даже в его честь устроили заседание английского парламента. После чего англичане просили его остаться у них, обещая ему богатую землю, но и он от этого отказался, сказав что «покойную хижину Тихого Дона не променяет ни на какие сокровища». Судьба казака Землянухина оказалась счастливее судьбы Левши. Генерал Платов представил его императору всероссийскому... произвел по высочайшему соизволению в урядники, уволил на Дон по слабости здоровья. В сказе «Левша» русскому человеку-творцу, неразрывно связанному с родной землей, противостоит не только машинная, механическая культура Европы, но и царь России и его свита. Весь образ мыслей царя состоит в полном противоречии с образом мыслей патриота России генерала Платова, который тщетно пытался доказать царю, что «русские все могут сделать, но только им полезного ученья нет». Косой Левша в сказе не имеет имени, и даже прозвище его пишется с маленькой буквы. Он символ русского народа. Безымянный мастер и его товарищи «взялись поддержать Платова и с ним всю Россию», чтобы доказать ее непревзойденную самобытность и талантливость. Невзрачный тульский мастеровой свободно, с чувством собственного достоинства, беседует и с царем, и с учеными англичанами. Ему вера в силу своей родины, глубокая убежденность в мудрости устоев народной жизни России: «Наша русская вера — самая правильная, и как верили наши праотцы, так же точно должны верить и питомцы». Генерал Платов — носитель воинской доблести России, Левша — носитель ее трудовой доблести. На них держится страна. Они ее полномочные представители, а не цари и их свита. Характеры Платова и Левши очень схожи, несмотря на разницу в их общественном положении. Оба они добрые, честные, самоотверженные люди, живущие не для себя, а для родины. «Мужественный старик» Платов не нажил богатства, не нажил он и уважения от царского двора, уйдя в отставку. Как и Левша, Платов — человек широкой русской души, он демократичен и неподкупен. Царская свита чужда ему, но и она его не жалует. Заметив волнение Платова по поводу того, как туляки выполнили его наказ, «царедворцы» все от него отвернулись, потому они его терпеть не могли за храбрость. Будучи убежденным, что «мы, русские, со своим значением никуда не годимся», царь и его брат, отдали власть в правительстве многим иностранцам. Министры — графы Кисельвроде (Нессельроде), Клейнмихель и другие, конечно, не могли быть патриотами России, защитниками русского народа. Царь и его окружение показаны Лесковым как сила, глубоко чуждая народу. В этой стране талантливому человеку нет жизни. Его грабят, бьют, над ним зверски издеваются, даже когда он в бес состоянии.
У відомому монолозі Гамлета про людину Шекспір показує руйнівну щиросердечну боротьбу між ідеалістичними поданнями й жорстокою реальністю. Підступне вбивство батька, непристойне заміжжя матері, зрадництво друзів, слабість і легкодумство улюбленої, підлість придворних - все це наповнює душу принца непомірними стражданнями. Гамлет розуміє, що Данія - це в’язниця, століття розхитався, а час збожеволів. Відтепер головний герой залишається один на один зі святенницьким і лицемірним миром, яким правлять похіть, жорстокість і ненависть. Гамлет, надягши маску дурненького блазня, вступає в єдиноборство з наповненим злом миром. Принц убиває царедворця Полонію, що стежить за ним, розкриває зраду своїх університетських товаришів, відмовляється від Афелії, що не змогла протистояти дурному впливу й утягнена в інтригу проти Гамлета. Принц мріє не тільки про помсту за вбитого батька. Душу Гамлета роз’ятрюють думки про необхідність битви з несправедливістю миру. Головний герой ставить риторичне запитання: чому саме він повинен виправляти мир, що зовсім розхитався? Чи має він на це право? У ньому самому живе зло, і самому собі він зізнається в пихатості, честолюбстві й мстивості. Як же в такій ситуації перемогти зло? Як до людині відстояти істину? Гамлет змушений страждати під вагою нелюдських борошн. Саме тоді він ставить перед собою питання: бути або не бути? У розв’язці цього питання лежить суть трагедії Гамлета - трагедії мислячої людини, що прийшов у безладний мир занадто рано, першим з людей побачив разючу недосконалість миру.
“Гамлет” - це трагедія розбудженої свідомості. Своєрідний підсумок цього можна знайти в рядках:
* Так усіх нас у боягузів перетворює думка.
* Так блякне кольори рішучості природної
* При тьмяному світлі блідого розуму,
* И задуми з розмахом і почином
* Міняють шлях і терплять неуспіх
* У самої мети…
Звідси бере свій початок скорбота Гамлета. Принц розуміє, що в боротьбі зі злом єдино можливим те саме зло, використання якого ображає й принижує мрію. Звідси лемент душі, що виривається із грудей Гамлета перед вирішальною зустріччю з королевою Гертрудою:
* Я буду строгий, але не нелюдський.
* Усе висловлю й без ножа вб’ю.
* Вуста мої, прощаю вам удавання.
* Куди б слова не завели в маренні,
* Я в виконання їх не приведу.
Нарешті Гамлет приймає рішення. Він воістину близький до божевілля, тому що вид зла, що тріумфує й панує, нестерпний. Гамлет бере на себе відповідальність за світове зло, всі непорозуміння життя, за всі страждання людей. Головний герой гостро відчуває свою самітність і, розуміючи своє безсилля, все-таки йде в бій і гине, як борець.
>>>>>> <<<<<<
Одно из самых поэтичных поучительных произведений Н. С. Лескова - сказ http://az.lib.ru/l/leskow_n_s/text_0246.shtml. Замысел «Левши», по признанию Лескова, возник из поговорки: «Англичанин сделал блоху из стали, а русский ее подковал».
Образ Левши, главного героя сказа, включает в себя все черты, свойственные лесковским праведникам, имеет еще одну — главную: он носитель мировой славы России. Поэтому Левша действует в сказе в основном не среди земляков, а за рубежом родины. Он не только великий талант, но и патриот. Как известно, Левша весьма понравился лондонцам, которые его уговаривали остаться в Англии, жениться на англичанке, сулили обеспеченную жизнь. На все это Левша отвечал решительным отказом: «Мы к своей родине привержены».
Казак Землянухин тоже не соблазнился обеспеченной чужеземной жизнью, хотя его там славили, водили по театрам, по званым обедам и даже в его честь устроили заседание английского парламента. После чего англичане просили его остаться у них, обещая ему богатую землю, но и он от этого отказался, сказав что «покойную хижину Тихого Дона не променяет ни на какие сокровища».
Судьба казака Землянухина оказалась счастливее судьбы Левши. Генерал Платов представил его императору всероссийскому... произвел по высочайшему соизволению в урядники, уволил на Дон по слабости здоровья.
В сказе «Левша» русскому человеку-творцу, неразрывно связанному с родной землей, противостоит не только машинная, механическая культура Европы, но и царь России и его свита. Весь образ мыслей царя состоит в полном противоречии с образом мыслей патриота России генерала Платова, который тщетно пытался доказать царю, что «русские все могут сделать, но только им полезного ученья нет».
Косой Левша в сказе не имеет имени, и даже прозвище его пишется с маленькой буквы. Он символ русского народа. Безымянный мастер и его товарищи «взялись поддержать Платова и с ним всю Россию», чтобы доказать ее непревзойденную самобытность и талантливость. Невзрачный тульский мастеровой свободно, с чувством собственного достоинства, беседует и с царем, и с учеными англичанами. Ему вера в силу своей родины, глубокая убежденность в мудрости устоев народной жизни России: «Наша русская вера — самая правильная, и как верили наши праотцы, так же точно должны верить и питомцы».
Генерал Платов — носитель воинской доблести России, Левша — носитель ее трудовой доблести. На них держится страна. Они ее полномочные представители, а не цари и их свита. Характеры Платова и Левши очень схожи, несмотря на разницу в их общественном положении. Оба они добрые, честные, самоотверженные люди, живущие не для себя, а для родины.
«Мужественный старик» Платов не нажил богатства, не нажил он и уважения от царского двора, уйдя в отставку. Как и Левша, Платов — человек широкой русской души, он демократичен и неподкупен. Царская свита чужда ему, но и она его не жалует. Заметив волнение Платова по поводу того, как туляки выполнили его наказ, «царедворцы» все от него отвернулись, потому они его терпеть не могли за храбрость.
Будучи убежденным, что «мы, русские, со своим значением никуда не годимся», царь и его брат, отдали власть в правительстве многим иностранцам. Министры — графы Кисельвроде (Нессельроде), Клейнмихель и другие, конечно, не могли быть патриотами России, защитниками русского народа. Царь и его окружение показаны Лесковым как сила, глубоко чуждая народу. В этой стране талантливому человеку нет жизни. Его грабят, бьют, над ним зверски издеваются, даже когда он в бес состоянии.