ответ:У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його "внутрішній секрет". Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками.
Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі.
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачити діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди по один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: "Готові на будь-який огонь!".
Хорошее Дело жил в небольшой длинной комнате в задней части дома Кашириных. Это был очень тихий, замкнутый, малоразговорчивый человек. Никто точно не знал, кто он, откуда и чем занимается. Комната, которую он снимал, была вся заставлена банками и бутылками с разноцветными жидкостями, толстыми, непонятными книгами. Человек этот целыми днями колдовал над какими-то загадочными чертежами, что-то все смешивал в баночке, которую время от времени ставил на огонь. Из-за неясного рода занятий он казался подозрительным, и все поэтому его сторонились и недолюбливали. Хорошим Делом его назвала бабушка. Когда она приглашала его поесть или выпить чаю, он непременно отвечал: «Хорошее дело». Тайна всегда притягательна. Поэтому неудивительно, что любознательного Алешу тянуло к Хорошему Делу. К тому же близорукие глаза этого человека казались мальчику удивительно добрыми. Первое близкое знакомство с необыкновенным человеком не принесло Алеше радости — тот предложил ему сделать медный шарик для игры в обмен на дружбу. Это очень огорчило мальчика. Но, как потом выяснилось, человек сделал это для того, чтобы избежать дедовой порки. С Хорошим Делом Алеше было легко и Они много беседовали, и беседы эти доставляли мальчику несказанное удовольствие. Слова «страшно один», которые постоялец сказал про себя в разговоре с бабушкой, потрясли мальчика, в них «было что-то понятное мне, тронувшее меня за сердце…». С Хорошим Делом Алеша всегда был откровенен и честен. Человек ценил это, потому что сам был именно таким. Но вскоре дед, боявшийся плохого влияния на Алешу со стороны своего постояльца, выселил его. Вспоминая это, мальчик говорит: «Так кончилась моя дружба с первым человеком из бесконечного ряда чужих людей в родной своей стране, — лучших людей ее…»
ответ:У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік Іван Добробут питає капітіна Петра Колодуба про його "внутрішній секрет". Петро відповідає, що його змінив відступ через Десну, коли він познайомився зі старими дідами – рибаками.
Вони відступали вже декілька днів і були останніми хто мав перейти через Десну. Переправити їх мали два діди-рибалки Савко і Платон. Всю дорогу діди між собою обговорювали відступаючих, що вони мали нову форму та не були справжніми солдатами, адже відступали. Діди казали, що справжні солдати мають захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, так як кому судилося померти, то смерть його кругом наздожене.
На заперечення Троянди Платон відказав йому, що в того мала душа, якщо страх більший ніж ненависть до ворога. Дід Платон на прощання сказав Колодубу, що не тими вони сповнені емоціями, що в них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі.
Саме ці слова змінили Петра і зробили тим, ким він зараз став. Тепер у Петра є тільки бажання після війни побачити діда Платона, та Іван Добробут сказав, що цьому вже не бути. Коли всі відступаючі пішли, німці сказали перевести їх також через Десну, і коли вони вже були посеред річки, діди по один у одного пробачення і втопили німців, себе і човни. Вижив лиши один Іван Добробут – він був онуком діда Савки. Петро, а з ним і інші солдати встали, преклонили коліна і мовили: "Готові на будь-який огонь!".
Объяснение:
Если я понимаю это то это про эту повесть?
Хорошее Дело жил в небольшой длинной комнате в задней части дома Кашириных. Это был очень тихий, замкнутый, малоразговорчивый человек. Никто точно не знал, кто он, откуда и чем занимается. Комната, которую он снимал, была вся заставлена банками и бутылками с разноцветными жидкостями, толстыми, непонятными книгами. Человек этот целыми днями колдовал над какими-то загадочными чертежами, что-то все смешивал в баночке, которую время от времени ставил на огонь. Из-за неясного рода занятий он казался подозрительным, и все поэтому его сторонились и недолюбливали. Хорошим Делом его назвала бабушка. Когда она приглашала его поесть или выпить чаю, он непременно отвечал: «Хорошее дело». Тайна всегда притягательна. Поэтому неудивительно, что любознательного Алешу тянуло к Хорошему Делу. К тому же близорукие глаза этого человека казались мальчику удивительно добрыми. Первое близкое знакомство с необыкновенным человеком не принесло Алеше радости — тот предложил ему сделать медный шарик для игры в обмен на дружбу. Это очень огорчило мальчика. Но, как потом выяснилось, человек сделал это для того, чтобы избежать дедовой порки. С Хорошим Делом Алеше было легко и Они много беседовали, и беседы эти доставляли мальчику несказанное удовольствие. Слова «страшно один», которые постоялец сказал про себя в разговоре с бабушкой, потрясли мальчика, в них «было что-то понятное мне, тронувшее меня за сердце…». С Хорошим Делом Алеша всегда был откровенен и честен. Человек ценил это, потому что сам был именно таким. Но вскоре дед, боявшийся плохого влияния на Алешу со стороны своего постояльца, выселил его. Вспоминая это, мальчик говорит: «Так кончилась моя дружба с первым человеком из бесконечного ряда чужих людей в родной своей стране, — лучших людей ее…»