В черновиках первой главы находим строки, впоследствии удалённые Пушкиным: Природы глас опережая,
Мы только счастию вредим И И поздно, поздно вслед за ним Летит горячность молодая.
Как они соотносятся с эпиграфом к главе и ее содержани ем? Почему, на ваш взгляд, поэт не включает их в основной текст романа?
Как известно, природа Христа двойственная: Он - и Бог, и человек, совмещающий в себе два начала: духовное, божественное и земное, человеческое. Именно на Деву смотрит звезда. Тут Матерь Божья впервые названа не Марией, а Девой. Это еще одно указание на чудесное, таинственное появление Младенца: зачатие Марии от Духа Святого.
Авторское сравнение «звезды с гостьей» подтверждает мысль о том, что это символ миссии Христа, с которой Он был послан на Землю, это тот завет, который Он должен был исполнить.
Рождественская звезда выделяется среди неба, полного звезд, так же как и Иисус Христос своей жизнью, действиями отличался от простых людей.
Звезда Рождества – это огонь, пламя, пожар, зарево. Она символизирует стихийное начало, которое охватило не просто все небо, а всю Вселенную. Так и рождение, жизнь и деяния Христа – это пожар, который охватил всех людей, все народы, живущие во время Христа и после него.
Воєнний час завжди вважається найскладнішим часом в житті кожного народу. На жаль, наш український народ стикався з такими проблемами досить часто. Саме такий час зображено в повісті Григіра Тютюнника «Климко». Дана повість дійсно здатна зворушити і змусити замислитися. Саме це і сталося в моєму випадку. Ця повість авторства Григіра Тютюнника справила на мене дуже сильне враження багатьма своїми особливостями.
Насамперед, і, напевно, на це розраховував і автор, найсильніше враження справила на мене доля головного героя, хлопчика на ім’я Климко. Цей хлопчик далеко не заслуговував того, що сталося в його житті. Звичайно, під час війни всім людям по-справжньому важко, дорослі теж не є винятком. Однак доля дітей набагато складніша, і їх проблеми викликають набагато більше жалю. Дітям під час війни доводиться дуже складно. Вони стикаються з майже непереборними проблемами. І шанси вижити для дитини без чужої до практично нульові. Такий приклад я побачив у вигляді головного героя повісті, у хлопчикові Климко. Він був дуже доброю дитиною, намагався не тільки вижити самостійно, але і до чимось іншим людям. Проте врешті-решт йому все-таки вижити не вдалося. І це мене дуже зворушило.
Під час прочитання цієї повісті Григіра Тютюнника я мимоволі ставив себе на місце головного героя, що змусило мене задуматися про багато проблем. Як би я поводився, якби залишився абсолютно один, без підтримки близьких і рідних під час війни? Що б я робив і як намагався вижити? Чи довго б я протягнув при такому житті? Насправді за результатами роздумів на такі теми я дійшов до висновку, що мені було б дуже складно дійсно залишитися в живих, навряд чи б вдалося прожити довше, ніж тому ж Климкові. Звичайно, роль дитини під час війни по-справжньому трагічна і сповнена болю і гіркоти. Замість того, щоб отримувати звичайну дитячу радість від життя, діти під час війни зобов’язані думати лише про те, щоб виживати, рятуватися від бід, голоду і бомбардувань. На жаль, частина дітей на сучасній території України теж зіткнулася з такою проблемою, і про цю проблему я теж задумався.
Я думаю, що ця повість може зворушить і змусити замислитись кожного читача. У ній дуже добре показано, що діти під час війни страждають набагато сильніше дорослих. Однак автор все-таки не дає відповіді, а що ж робити з цією складною проблемою сучасності. Таку відповідь дати не можу і я. Війни були і будуть виникати через ряд факторів і уникнути їх практично неможливо.