Том — хлопчик енергійний, жвавий, веселий. Він — любитель пригод і фантазер. Том — хлопчик пустотливий і не особливо слухняний, як і багато хлопчиків у цьому віці. Буває, він пустує, і тоді його карають. Він не любить сидіти вдома, відвідувати школу та недільну школу. Том — «кращий забіяка та найспритніший хлопчик у місті». Він трохи забобонний, бо вірить у прикмети й страшні місцеві легенди, як, втім, і всі хлопці.
Том Сойєр — лідер по натурі, тому він верховодить у компанії міських хлопчаків. Він — вірний друг, завжди до в біді та ніколи не видасть. Це дуже товариський хлопчик, він спілкується та дружить з представниками різних верств суспільства — від Гекльберрі Фінна, сина п’яниці, до Беккі Тетчер — дівчинки з заможної родини. Також він не вважає негожим спілкуватися з рабами-неграми.
Тома можна назвати благородним: він взяв на себе провину Беккі Тетчер, щоб дівчинку не висікли різками. Однак Тома можна назвати й хитрим. Коли його в покарання тітка Поллі змусила білити паркан, він влаштував так, що паркан за нього побілили інші хлопці, ще й «купували» собі можливість попрацювати за нього.
Опис Тома
Зовнішність
Том Сойєр — тямущий хлопчисько з кучерявим русявим волоссям, у коротких штанцях і солом’яному капелюсі. Він має обличчя у веснянках та завзяті блакитні очі… Так що ж ховається під зовнішністю Тома? Чи збігаються зовнішній вигляд і внутрішній світ хлопчика? Ні, це зовсім не так.
Під неохайною зовнішністю хулігана й пустуна ховається витончена натура. Том відчуває людей. Будь-яка брехня стає очевидною для нього, він не терпить ніякої фальші у відносинах. Он вірний друг і ніколи не зрадить Гека, а навпаки, намагається до йому.
Риси характеру
Він благородний, бере провину на себе, щоб вигородити Беккі, до якої вкрай небайдужий. Сміливий і правдивий, він дає показання у суді, хоча йому й страшно, що індіанець Джо буде мстити.
В 1957 году он написал стихотворение «О сущем», в котором проанализировал свои произведения. Кроме этого, автор попытался ответить на вопрос, действительно ли он достоин того, чтобы зваться поэтом. Это стихотворение Твардовский начал с довольно откровенного признания, с первой строчки заявив о том, что лично ему «славы тлен – без интереса», равно как и власть, к которой стремится большинство людей. Однако поэта гораздо больше привлекает утренний лес с припорошенными росой тропинками и березами, украшенными пыльными сережками. Автор отождествляет себя с природой и утверждает, что является ее неотъемлемой частью. Более того, поэт убежден в том, что и сам имеет право на частичку окружающего мира, чтобы наслаждаться морем, которое моет «с пеной каменья теплых берегов» или же песней, запомнившееся поэту со времен безмятежной юности.
Стремление владеть частицей мира и быть в центре всех важных событий, даже если они сулят не только победу, но и беду, автор объясняет потребностью постоянно познавать то, что его окружает. Он мечтает «видеть все и все изведать, всему не издали учась». И это для него гораздо важнее всех земных благ, славы, почестей и общественного признания. Твардовский убежден, что настоящим поэтом является не тот, кто при жизни становится знаменитым, а тот, кто умеет тонко чувствовать природу, события и явления, правильно их трактовать и получать удовольствие не от роскоши, а от простых человеческих радостей. Только с подобными жизненными установками и приоритетами можно вести речь о чистом, бескорыстном и не предвзятом творчестве, которое не ставит перед собой задачи кому-то угодить, а является естественным результатом процесса самореализации. При этом сам Твардовский до конца не уверен, что действительно смог выдержать испытание теми соблазнами, которые были уготованы ему судьбой. Поэтому, будучи состоявшимся и признанным литератором, поэт по-прежнему задается вопросом о том, что ему «нужно, дорого до слез» понимание того, что он живет не зря и честно выполняет свою миссию, предначертанную ему свыше.
Том — хлопчик енергійний, жвавий, веселий. Він — любитель пригод і фантазер. Том — хлопчик пустотливий і не особливо слухняний, як і багато хлопчиків у цьому віці. Буває, він пустує, і тоді його карають. Він не любить сидіти вдома, відвідувати школу та недільну школу. Том — «кращий забіяка та найспритніший хлопчик у місті». Він трохи забобонний, бо вірить у прикмети й страшні місцеві легенди, як, втім, і всі хлопці.
Том Сойєр — лідер по натурі, тому він верховодить у компанії міських хлопчаків. Він — вірний друг, завжди до в біді та ніколи не видасть. Це дуже товариський хлопчик, він спілкується та дружить з представниками різних верств суспільства — від Гекльберрі Фінна, сина п’яниці, до Беккі Тетчер — дівчинки з заможної родини. Також він не вважає негожим спілкуватися з рабами-неграми.
Тома можна назвати благородним: він взяв на себе провину Беккі Тетчер, щоб дівчинку не висікли різками. Однак Тома можна назвати й хитрим. Коли його в покарання тітка Поллі змусила білити паркан, він влаштував так, що паркан за нього побілили інші хлопці, ще й «купували» собі можливість попрацювати за нього.
Опис Тома
Зовнішність
Том Сойєр — тямущий хлопчисько з кучерявим русявим волоссям, у коротких штанцях і солом’яному капелюсі. Він має обличчя у веснянках та завзяті блакитні очі… Так що ж ховається під зовнішністю Тома? Чи збігаються зовнішній вигляд і внутрішній світ хлопчика? Ні, це зовсім не так.
Під неохайною зовнішністю хулігана й пустуна ховається витончена натура. Том відчуває людей. Будь-яка брехня стає очевидною для нього, він не терпить ніякої фальші у відносинах. Он вірний друг і ніколи не зрадить Гека, а навпаки, намагається до йому.
Риси характеру
Він благородний, бере провину на себе, щоб вигородити Беккі, до якої вкрай небайдужий. Сміливий і правдивий, він дає показання у суді, хоча йому й страшно, що індіанець Джо буде мстити.
Объяснение:
о сущем стих краткий анализ
Объяснение:
Александр Твардовский.
В 1957 году он написал стихотворение «О сущем», в котором проанализировал свои произведения. Кроме этого, автор попытался ответить на вопрос, действительно ли он достоин того, чтобы зваться поэтом. Это стихотворение Твардовский начал с довольно откровенного признания, с первой строчки заявив о том, что лично ему «славы тлен – без интереса», равно как и власть, к которой стремится большинство людей. Однако поэта гораздо больше привлекает утренний лес с припорошенными росой тропинками и березами, украшенными пыльными сережками. Автор отождествляет себя с природой и утверждает, что является ее неотъемлемой частью. Более того, поэт убежден в том, что и сам имеет право на частичку окружающего мира, чтобы наслаждаться морем, которое моет «с пеной каменья теплых берегов» или же песней, запомнившееся поэту со времен безмятежной юности.
Стремление владеть частицей мира и быть в центре всех важных событий, даже если они сулят не только победу, но и беду, автор объясняет потребностью постоянно познавать то, что его окружает. Он мечтает «видеть все и все изведать, всему не издали учась». И это для него гораздо важнее всех земных благ, славы, почестей и общественного признания. Твардовский убежден, что настоящим поэтом является не тот, кто при жизни становится знаменитым, а тот, кто умеет тонко чувствовать природу, события и явления, правильно их трактовать и получать удовольствие не от роскоши, а от простых человеческих радостей. Только с подобными жизненными установками и приоритетами можно вести речь о чистом, бескорыстном и не предвзятом творчестве, которое не ставит перед собой задачи кому-то угодить, а является естественным результатом процесса самореализации. При этом сам Твардовский до конца не уверен, что действительно смог выдержать испытание теми соблазнами, которые были уготованы ему судьбой. Поэтому, будучи состоявшимся и признанным литератором, поэт по-прежнему задается вопросом о том, что ему «нужно, дорого до слез» понимание того, что он живет не зря и честно выполняет свою миссию, предначертанную ему свыше.