В чём Данко видит различия между собой и людьми племени?Почему он говорит, что в нём есть мужество, а люди - "как стадо овец"? СКАЗКА :СТАРУХА ИЗЕРГИЛЬ
Купава - любвеобильная дама. Любовь - смысл её жизни. Ради неё она готова на всё/Однажды её предает её возлюбленный Мизгирь и ей приходится искать утешение с пастушком Лелем.
Снегурочка не знает, что такое любовь, она дитя холода. Она не понимает, почему все парни готовы за неё в лепешку расшибиться. Но именно на неё обратил внимание Мизгирь - несостоявшийся возлюбленный Купавы. В итоге Купава злится на Снегурочку. И Снегурочка заявляет, что она чужая здесь. В этом она и проявляется. Ей чужды законы берендеев. Её место не здесь.
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Купава - любвеобильная дама. Любовь - смысл её жизни. Ради неё она готова на всё/Однажды её предает её возлюбленный Мизгирь и ей приходится искать утешение с пастушком Лелем.
Снегурочка не знает, что такое любовь, она дитя холода. Она не понимает, почему все парни готовы за неё в лепешку расшибиться. Но именно на неё обратил внимание Мизгирь - несостоявшийся возлюбленный Купавы. В итоге Купава злится на Снегурочку. И Снегурочка заявляет, что она чужая здесь. В этом она и проявляется. Ей чужды законы берендеев. Её место не здесь.
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение: