Установити вiдповiднiсть мiж творами й провiдними мотивами: 1. "Ви щасливi, пре чистi зорi...".
2."Давня весна".
3."Давня казка".
4."Хотiла б я пiснею стати".
А Утрати вiри в справедливiсть
Б Захоплення красою природи
В Прагнення творити красу i дарувати
Г Прагнення окриленостi i вільного життєвого польоту
Д Служіння музі й народові, суть людського щастя
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение:
ответ: Будучи представителем обедневшей дворянской семьи, Бунин рано начал самостоятельную жизнь; в юношеские годы работал в газетах, канцеляриях, много странствовал. Первым из опубликованных произведений Бунина стало стихотворение «Над могилой С. Я. Надсона» (1887); первый стихотворный сборник вышел в свет в 1891 году в Орле. В 1903 году получил Пушкинскую премию за книгу «Листопад» и перевод «Песни о Гайавате»; в 1909 году был повторно удостоен этой награды за 3-й и 4-й тома Собрания сочинений. В 1909 году избран почётным академиком по разряду изящной словесности Императорской Санкт-Петербургской академии наук. В 1920 году эмигрировал во Францию.
Автор романа «Жизнь Арсеньева», повестей «Суходол», «Деревня», «Митина любовь», рассказов «Господин из Сан-Франциско», «Лёгкое дыхание», «Антоновские яблоки», дневниковых записей «Окаянные дни» и других произведений.
В 1933 году Иван Бунин — первый из русских писателей — стал лауреатом Нобелевской премии по литературе за «строгое мастерство, с которым он развивает традиции русской классической прозы».