Справжнє ім'я американського письменника Рея Бредбері — Монд Дуглас. Перше оповіданні Бредбері опублікував одразу після закінчення школи (1941).
Письменник відзначається великою оригінальністю у реальному житті, наприклад, він не любить автомобілів і літаків. Його твори — «Марсіанська хроніка» (1950), «451 градус за Фаренгейтом» (1953) — теж є досить незвичними, оригінальними.
Творчість Бредбері — це поєднання реальності і фантастики, сучасності і минулого, страшної містики і казковості. Письменник звертається до проблеми сенсу людського життя, до питання призначення людини на землі.
Загально відомо, що є вічні шедеври образотворчого мистецтва, над якими не владний час, метушня політиків, коли «минає славне і гучне». До таких творів належить неперевершена «Джоконда» Леонардо да Вінчі, незрівнянне втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси.
Посмішка Джоконди стала «героєм» новели Рея Бредбері. Восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято — досить дивним, на наш погляд ламають і трощать усе, що дивом збереглося після катастрофи. Свідком цих «святкових» подій є хлопчик Том. Саме безпосередня, щира дитина і відчує недоліки та недоречності світу дорослих, бо вона — символ майбутнього, зміни поколінь.
Том стає у чергу — власті дозволили кожному бажаючому плюнути на картину Леонардо да Вінчі «Джоконда». Натовп шматує картину на клапті, втоптує у багнюку, ламає раму. Жахливе і страшне видовище. Та письменник залишає нам промінчик надії — до рук Тома потрапляє шматочок полотна з посмішкою Джоконди.
Є знаменитий вираз: «Краса врятує світ». Але спочатку треба, щоб світ урятував красу. До речі, слово «посмішка» написано з великої літери, що перетворює її на образ — символ Мистецтва, Краси, Духовності: «...Світ став, осіяний місяцем. А на його долоні лежала Посмішка». Отже, світ врятував красу. Тепер вона врятує його.
Последняя строфа обращена к невидимому слушателю. Невозможно понять, кто является адресатом: читатель или же сам лирический герой. В этих строках лирическое «Я» призывает забыть о своих печалях и полностью отдаться природе. Стремится убежать от повседневной серости, рутины. Чтобы сделать это, нужно хоть на миг забыть о своих целях и тревожных мыслях. Последние строки подсказывают, что под маской лирического героя скрывается беззаботный юноша, желающий свободы и приключений. В последней строфе поднимаются две проблемы: душевной свободы от суетной человеческой жизни и единения человека и природы.
Відповідь:
Справжнє ім'я американського письменника Рея Бредбері — Монд Дуглас. Перше оповіданні Бредбері опублікував одразу після закінчення школи (1941).
Письменник відзначається великою оригінальністю у реальному житті, наприклад, він не любить автомобілів і літаків. Його твори — «Марсіанська хроніка» (1950), «451 градус за Фаренгейтом» (1953) — теж є досить незвичними, оригінальними.
Творчість Бредбері — це поєднання реальності і фантастики, сучасності і минулого, страшної містики і казковості. Письменник звертається до проблеми сенсу людського життя, до питання призначення людини на землі.
Загально відомо, що є вічні шедеври образотворчого мистецтва, над якими не владний час, метушня політиків, коли «минає славне і гучне». До таких творів належить неперевершена «Джоконда» Леонардо да Вінчі, незрівнянне втілення гуманістичного ідеалу жіночої краси.
Посмішка Джоконди стала «героєм» новели Рея Бредбері. Восени 2061 року уцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято — досить дивним, на наш погляд ламають і трощать усе, що дивом збереглося після катастрофи. Свідком цих «святкових» подій є хлопчик Том. Саме безпосередня, щира дитина і відчує недоліки та недоречності світу дорослих, бо вона — символ майбутнього, зміни поколінь.
Том стає у чергу — власті дозволили кожному бажаючому плюнути на картину Леонардо да Вінчі «Джоконда». Натовп шматує картину на клапті, втоптує у багнюку, ламає раму. Жахливе і страшне видовище. Та письменник залишає нам промінчик надії — до рук Тома потрапляє шматочок полотна з посмішкою Джоконди.
Є знаменитий вираз: «Краса врятує світ». Але спочатку треба, щоб світ урятував красу. До речі, слово «посмішка» написано з великої літери, що перетворює її на образ — символ Мистецтва, Краси, Духовності: «...Світ став, осіяний місяцем. А на його долоні лежала Посмішка». Отже, світ врятував красу. Тепер вона врятує його.
Объяснение:
Последняя строфа обращена к невидимому слушателю. Невозможно понять, кто является адресатом: читатель или же сам лирический герой. В этих строках лирическое «Я» призывает забыть о своих печалях и полностью отдаться природе. Стремится убежать от повседневной серости, рутины. Чтобы сделать это, нужно хоть на миг забыть о своих целях и тревожных мыслях. Последние строки подсказывают, что под маской лирического героя скрывается беззаботный юноша, желающий свободы и приключений. В последней строфе поднимаются две проблемы: душевной свободы от суетной человеческой жизни и единения человека и природы.