1Уславлення краси й різноманітності світу, прагнення до його відкриття та пізнання.Висловлення співчуття простим трудівникам, чиєю працею створюється усе багатство.Наголошення на необхідності соціальної справедливості та вмінні підходити до оцінки життєвих явищ різнобічно. 2Саме такі листівки купував кожен турист із вірша Дж. Родарі «Листівки з видами міст». Італійські міста на цих листівках змальовано надзвичайно красивими. Але чи відповідає зображене дійсності? Не завжди. Світ, виявляється, не такий уже й безжурний. Є люди, які йдуть на роботу не поснідавши, інші — лягають спати не повечерявши, спати іноді доводиться на голому камені, бо іншого місця немає. Такий він, світ «без глянцю». Реальність нагадує про себе нерозв’язаними проблемами, і ліричному, героєві стає сумно і боляче через те, що у світі існує горе. І він починає розуміти, що життя набагато суворіше, ніж здається на перший погляд. А за зовнішньою красою дуже часто криється людське горе.
Здравствуй милая моя мама!Пишет тебей твой младший сын Андрей.Если ты еще считаешь меня своим сыном ,то не рви это письмо,а прочитай его до конца.Как я скучаю по своему дому,по нашей вербе у окна.Иногда закрою глаза и вспоминаю тебя твою кроткую улыбку,мозолистые руки и по-чемуто всегда грустные глаза.Так получилось ,что я познал впервые чувства любви ,любви к женщине.И нет ничего прекрасней сейчас для меня этого на свете,надеюсь ты меня поймешь и не осудишь.Сейчас я далеко,там где любовь и все меня читают предателем и негодяем ,но ты знай,что я не таков,что я люблю свою Родину,тебя,брата и отца! О еслибы настало то время ,когда все жили в мире и согласии ,ничего не делили между собой и не проливали кровь ,я бы тогда просто примчался,прилетел,прискакл бы к тебе моя милая мать ,а ты бы благословила меня! Но это не возможно! Знай что я готов отдать свою жизнь за любовь,за РОдину,за мать, за любимую женщину,но боюсь не все меня поймут. Прощай и помни меня.С любовью твой сын Андрей
2Саме такі листівки купував кожен турист із вірша Дж. Родарі «Листівки з видами міст». Італійські міста на цих листівках змальовано надзвичайно красивими. Але чи відповідає зображене дійсності? Не завжди. Світ, виявляється, не такий уже й безжурний. Є люди, які йдуть на роботу не поснідавши, інші — лягають спати не повечерявши, спати іноді доводиться на голому камені, бо іншого місця немає. Такий він, світ «без глянцю». Реальність нагадує про себе нерозв’язаними проблемами, і ліричному, героєві стає сумно і боляче через те, що у світі існує горе. І він починає розуміти, що життя набагато суворіше, ніж здається на перший погляд. А за зовнішньою красою дуже часто криється людське горе.
Здравствуй милая моя мама!Пишет тебей твой младший сын Андрей.Если ты еще считаешь меня своим сыном ,то не рви это письмо,а прочитай его до конца.Как я скучаю по своему дому,по нашей вербе у окна.Иногда закрою глаза и вспоминаю тебя твою кроткую улыбку,мозолистые руки и по-чемуто всегда грустные глаза.Так получилось ,что я познал впервые чувства любви ,любви к женщине.И нет ничего прекрасней сейчас для меня этого на свете,надеюсь ты меня поймешь и не осудишь.Сейчас я далеко,там где любовь и все меня читают предателем и негодяем ,но ты знай,что я не таков,что я люблю свою Родину,тебя,брата и отца! О еслибы настало то время ,когда все жили в мире и согласии ,ничего не делили между собой и не проливали кровь ,я бы тогда просто примчался,прилетел,прискакл бы к тебе моя милая мать ,а ты бы благословила меня! Но это не возможно! Знай что я готов отдать свою жизнь за любовь,за РОдину,за мать, за любимую женщину,но боюсь не все меня поймут. Прощай и помни меня.С любовью твой сын Андрей