Сила волі, працездатність поетеси не може не вражати людину, а тому, коли мені важко, я перечитую вірші Лесі Українки, запитуючи у себе: "А як же їй було? Вона знайшла сили жити і творити — шукай і ти..."
Герої творів Лесі Українки — це мужні люди з великим серцем, сильної волі і незламного духу.
У вірші "Contra sрem sрero" фізично квола, але мужня дівчина роздумує над своїм життям. Вона не бажає коритися долі хворої дівчини, а бажає жити і бути корисною людям, як би важко їй не було:
Я на гору, круту, крем'яную
Буду камінь важкий підіймать.
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Вражає і поезія "Слово, чому ти не твердая криця?", в якій поетеса створює образ гострого, безжалісного меча, що бореться з ворогами. Її зброя — це поетичне слово, яке піднімає на боротьбу дужих месників, закликає любити свій край і народ. У розумінні Лесі Українки, поет — це патріот своєї землі, який вболіває за долю рідного краю. Це людина, яка своїм поетичним словом бореться проти ворогів свого народу і країни:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Так поряд з мотивами оптимізму, віри в свої власні сили у поетеси з'явилися і утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани.
У творах Лесі Українки — любов до народу, до країни:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Перегорнена остання сторінка томика віршів... Віршів, які вчать мудрості, добру, патріотизму.
Полигра́ф Полигра́фович Ша́риков — персонаж повести Михаила Булгакова «Собачье сердце», начальник подотдела очистки Москвы от бродячих животных. «Рождению» героя предшествовала операция, проведённая профессором Филиппом Филипповичем Преображенским, который пересадил гипофиз убитого в драке рецидивиста, алкоголика и дебошира Клима Чугункина псу Шарику. Имя Шариков после публикации «Собачьего сердца» стало нарицательным[1]; понятие «шариковщина» вошло в повседневный обиход как символ крайней безнравственности[2].
Відповідь:
Сила волі, працездатність поетеси не може не вражати людину, а тому, коли мені важко, я перечитую вірші Лесі Українки, запитуючи у себе: "А як же їй було? Вона знайшла сили жити і творити — шукай і ти..."
Герої творів Лесі Українки — це мужні люди з великим серцем, сильної волі і незламного духу.
У вірші "Contra sрem sрero" фізично квола, але мужня дівчина роздумує над своїм життям. Вона не бажає коритися долі хворої дівчини, а бажає жити і бути корисною людям, як би важко їй не було:
Я на гору, круту, крем'яную
Буду камінь важкий підіймать.
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Вражає і поезія "Слово, чому ти не твердая криця?", в якій поетеса створює образ гострого, безжалісного меча, що бореться з ворогами. Її зброя — це поетичне слово, яке піднімає на боротьбу дужих месників, закликає любити свій край і народ. У розумінні Лесі Українки, поет — це патріот своєї землі, який вболіває за долю рідного краю. Це людина, яка своїм поетичним словом бореться проти ворогів свого народу і країни:
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може, в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем на катів.
Так поряд з мотивами оптимізму, віри в свої власні сили у поетеси з'явилися і утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті:
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани.
У творах Лесі Українки — любов до народу, до країни:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.
Перегорнена остання сторінка томика віршів... Віршів, які вчать мудрості, добру, патріотизму.
Пояснення:
Объяснение:
Полигра́ф Полигра́фович Ша́риков — персонаж повести Михаила Булгакова «Собачье сердце», начальник подотдела очистки Москвы от бродячих животных. «Рождению» героя предшествовала операция, проведённая профессором Филиппом Филипповичем Преображенским, который пересадил гипофиз убитого в драке рецидивиста, алкоголика и дебошира Клима Чугункина псу Шарику. Имя Шариков после публикации «Собачьего сердца» стало нарицательным[1]; понятие «шариковщина» вошло в повседневный обиход как символ крайней безнравственности[2].