Словарь диалектных и экзотических слов, составленный по очеркам Крюкова – в сравнении с текстами Шолохова
Сокращения, условные обозначения
АЧ – (примечания и комментарии) Андрея Чернова.
БАС – Большой академический толковый словарь русского языка. В 17 томах. М.-Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1950-1965.
БТСДК – Большой толковый словарь донского казачества. М.: АСТ, 2003.
ВС – Словарь донских говоров Волгоградской области (под ред. Р. И. Кудряшовой); Волгоград : Издатель, 2011. - 703 с. (или СДГВО)
Даль – Владимир Даль. Толковый словарь живого великорусскаго языка в 4-х томах (репринтное воспроизведение издания 1903-1909 гг. Т. 1-4. — М.: «Прогресс», «Универс», 1994.
ДР – «Донские рассказы» М.Шолохова.
Евгеньева – Словарь русского языка: В 4-х т. / РАН, Ин-т лингвистич. исследований; Под ред. А. П. Евгеньевой. — 4-е изд., стер. — М.: Рус. яз.; Полиграфресурсы, 1999.
СлРЯ-18 – Словарь русского языка XVIII века / АН СССР. Ин-т рус. яз.; Гл. ред.: Ю. С. Сорокин. — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1984—1991. — Вып. 1—6; СПб.: Наука. С.-Петерб. отд-ние, 1992-
СРНГ – Словарь русских народных говоров. Вып.1-49. М.1965-2016.
СРЯ-XVIII – Словарь русского языка XVIII в. (Академия наук СССР/ Институт лингвистических исследований РАН) Л./СПб.: «Наука», 1984-1997 (20 выпуск).
СЧ – «Судьба человека» М. Шолохова.
СЯШ – Словарь языка Михаила Шолохова. М.: Азбуковник, 2005.
ТД – «Тихий Дон».
Ушаков – Толковый словарь русского языка под ред. Д.Н. Ушакова. М.: Гос. ин-т "Сов. энцикл."; ОГИЗ; Гос. изд-во иностр. и нац. слов., 1935-1940.
Фасмер – Макс Фасмер. Этимологический словарь русского языка в четырех томах. (Перевод с нем. и доп. О.Н. Трубачёва. 3-е изд. СПб.: «Азбука», «Терра», 1996.
Давно-давно, коли ще була у пас панщина, в Марамороші було одне село. Далеко-далеко межи темними лісами. Там і сонце лиш подаколи заглянуло у віконця маленьких хиж. Люди там рідко були веселі. А защо? Не робота, не тяжке життя смутило їх, але один великий пап. Сей жив недалеко від них, у Рахові. Жив по-панськи, в багатстві, бо йому мусили всі бідні люди в околиці робити дармо і з усякого урожаю давати десятину і ще платити подать. Бо сей пан був нямешом, а вони кріпаками. Се була панщина. Тому були смутні люди у тому маленькому селі, бо із того, що вони великим трудом заробили, ліпшу частину відбирав пап.
Найбільше смутився тим один бідний чоловік, старий Довбуш, котрий жив із своєю старою і наймолодшим сином у великій нужді. Хоч як ізмагався за літо, але не міг заробити стільки, аби панові заплатити панщину. Окрім дванадцяти ягнят і кучі, де перебував, не мав він ніякого маєтку. А пан не чекав. Панові треба платити. А ще пан мав серце із каменю: нікому не відпустив панщину, хоч би який був мізерний.
Молодий Довбуш, шістнадцятирічний хлопчина, ходив через ціле літо з ягнятами. Чув від вітця, що пан пообіцяв, коли до осені не виплатять панщину, відбере ягнят. А він знав, що пай виконає погрозу.
Літо минуло, а панщина не була виплачена. І коли одного разу вечером повернувся молодий Довбуш додому з ягнятами, видить: коло кучі стоїть красний кінь, па копі сидить пан, кричить на старого і махає кожаним батогом. Довбуш хотів вернутися назад з ягнятами, але було вже пізно. Пап увидів його і закричав:
— Сюди із тими ягнятами, ти, псе!
Довбуш прийшов, а ягнята за ним.
— Но, ідім! Приженеш ягнята у мій двір! — розпорядився пан. Молодому стиснув жаль серце. Пожене ягнята, а пан, може, дасть їх зарізати.— Но! Що мудруєш? Ходім!
— Я не жену! Жени ти! — сказав хлопець.
Пап зачервонів, затрясся від злості:
— Ти, псе! Ти смієш казати, аби я, пан, гнав ягнята? На! — лаяв розбішений пан і хотів ударити Довбуша батогом по лицю. Довбуш охоронив своє лице, підняв товстий бігар. І як було, як не було — чи пан пригнався дуже близько до Довбуша у своїй злості, чи молодий Довбуш підняв дуже нагло і високо бігар, хто знає. Доста того, що бігар ударив пана по носі. І читаво ударив, бо панові потемніло в очах і його обілляла кров. Коли пан опам'ятався, Довбуша уже не було.
На другий день прийшли панські слуги з шаблями. Глядали Довбуша, але не знайшли. Слуги забрали тільки ягнят і погнали з великим криком.
А молодий Довбуш блукав темними лісами і не знав, що чинити. Додому не смів повернути, а в лісах що буде з ним зимою? Раз увидів одну колибу, запрятану поміж густими деревами. Зайшов і найшов там старого діда. Дідо зрадувався молодому хлопцеві, почав його звідувати, звідки прийшов. Як Довбуш розповів свою історію, не пустив його дідо далі, а залишив біля себе.
І вивчив його той дід на опришка, бо сам був колись одним з найславніших опришків. Так став Довбуш опришком.
Не пройшло і три роки, а вже мав цілу компанію, коло сто хлопців. І боялися його в цілій околиці, особливо пани. Дармо посилали на нього війська, ті не могли його імити. Все там показувався, де його не глядали. Так став вій паном усієї околиці.
Люди говорили, що не вмре ніколи, бо мак таку силу, що куля його не бере. Було то так: старий дідо, котрий учив Довбуша, вимастив його тіло якоюсь мастю, що його ні куля, ні шабля не брали. Тільки така куля могла його вбити, котра була виллята із гака підкови, якою перший раз був підкований чорний кінь.
Та про се ніхто не знав, тільки Довбуш і одна жона із Ясіня, котрій він раз похвалився сим. І то погубило його. Жона сказала своєму чоловіку Стефану. А Стефан Дзвінка ізготовив таку кулю і застрілив Довбуша.
Словарь диалектных и экзотических слов, составленный по очеркам Крюкова – в сравнении с текстами Шолохова
Сокращения, условные обозначения
АЧ – (примечания и комментарии) Андрея Чернова.
БАС – Большой академический толковый словарь русского языка. В 17 томах. М.-Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1950-1965.
БТСДК – Большой толковый словарь донского казачества. М.: АСТ, 2003.
ВС – Словарь донских говоров Волгоградской области (под ред. Р. И. Кудряшовой); Волгоград : Издатель, 2011. - 703 с. (или СДГВО)
Даль – Владимир Даль. Толковый словарь живого великорусскаго языка в 4-х томах (репринтное воспроизведение издания 1903-1909 гг. Т. 1-4. — М.: «Прогресс», «Универс», 1994.
ДР – «Донские рассказы» М.Шолохова.
Евгеньева – Словарь русского языка: В 4-х т. / РАН, Ин-т лингвистич. исследований; Под ред. А. П. Евгеньевой. — 4-е изд., стер. — М.: Рус. яз.; Полиграфресурсы, 1999.
Ефремова – Толковый словарь Т.Ф. Ефремовой. 2000.
К – Ф.Д. Крюков.
КСС – Казачий словарь-справочник. (Составитель словаря Г.В. Губарев, редактор-издатель А.И.Скрылов). Сан. Ансельмо, Калифорния, С.Ш.А, 1966-1970.
ЛВ – (примечания и комментарии) Людмилы Вороковой.
ММ – (примечания и комментарии) Михаила Михеева.
НК – Национальный корпус русского языка.
ОсР – «Они сражались за родину» М.Шолохова.
Пивоваров – А. Пивоваров. Донские казачьи песни. Новочеркасск, 1885.
ПЦ – «Поднятая целина» М.Шолохова.
РС – Словарь русских донских говоров: В 3 т. (Ред. коллегия: доц. В.С. Овчинникова и др.); Ростов н/Д. : [б. и.], 1975-76. (или СРДГ)
Сердюкова – Сердюкова О.К. Словарь говора казаков-некрасовцев. Ростов-на-Дону, 2005
СН – (примечания и комментарии) С.Н.Николаева.
СР – (примечания и комментарии) С.Л.Рожкова.
СлРЯ-18 – Словарь русского языка XVIII века / АН СССР. Ин-т рус. яз.; Гл. ред.: Ю. С. Сорокин. — Л.: Наука. Ленингр. отд-ние, 1984—1991. — Вып. 1—6; СПб.: Наука. С.-Петерб. отд-ние, 1992-
СРНГ – Словарь русских народных говоров. Вып.1-49. М.1965-2016.
СРЯ-XVIII – Словарь русского языка XVIII в. (Академия наук СССР/ Институт лингвистических исследований РАН) Л./СПб.: «Наука», 1984-1997 (20 выпуск).
СЧ – «Судьба человека» М. Шолохова.
СЯШ – Словарь языка Михаила Шолохова. М.: Азбуковник, 2005.
ТД – «Тихий Дон».
Ушаков – Толковый словарь русского языка под ред. Д.Н. Ушакова. М.: Гос. ин-т "Сов. энцикл."; ОГИЗ; Гос. изд-во иностр. и нац. слов., 1935-1940.
Фасмер – Макс Фасмер. Этимологический словарь русского языка в четырех томах. (Перевод с нем. и доп. О.Н. Трубачёва. 3-е изд. СПб.: «Азбука», «Терра», 1996.
Ш – М.А. Шолохов.
Объяснение:
надеюсь правильно
буду рада если
Объяснение:
Давно-давно, коли ще була у пас панщина, в Марамороші було одне село. Далеко-далеко межи темними лісами. Там і сонце лиш подаколи заглянуло у віконця маленьких хиж. Люди там рідко були веселі. А защо? Не робота, не тяжке життя смутило їх, але один великий пап. Сей жив недалеко від них, у Рахові. Жив по-панськи, в багатстві, бо йому мусили всі бідні люди в околиці робити дармо і з усякого урожаю давати десятину і ще платити подать. Бо сей пан був нямешом, а вони кріпаками. Се була панщина. Тому були смутні люди у тому маленькому селі, бо із того, що вони великим трудом заробили, ліпшу частину відбирав пап.
Найбільше смутився тим один бідний чоловік, старий Довбуш, котрий жив із своєю старою і наймолодшим сином у великій нужді. Хоч як ізмагався за літо, але не міг заробити стільки, аби панові заплатити панщину. Окрім дванадцяти ягнят і кучі, де перебував, не мав він ніякого маєтку. А пан не чекав. Панові треба платити. А ще пан мав серце із каменю: нікому не відпустив панщину, хоч би який був мізерний.
Молодий Довбуш, шістнадцятирічний хлопчина, ходив через ціле літо з ягнятами. Чув від вітця, що пан пообіцяв, коли до осені не виплатять панщину, відбере ягнят. А він знав, що пай виконає погрозу.
Літо минуло, а панщина не була виплачена. І коли одного разу вечером повернувся молодий Довбуш додому з ягнятами, видить: коло кучі стоїть красний кінь, па копі сидить пан, кричить на старого і махає кожаним батогом. Довбуш хотів вернутися назад з ягнятами, але було вже пізно. Пап увидів його і закричав:
— Сюди із тими ягнятами, ти, псе!
Довбуш прийшов, а ягнята за ним.
— Но, ідім! Приженеш ягнята у мій двір! — розпорядився пан. Молодому стиснув жаль серце. Пожене ягнята, а пан, може, дасть їх зарізати.— Но! Що мудруєш? Ходім!
— Я не жену! Жени ти! — сказав хлопець.
Пап зачервонів, затрясся від злості:
— Ти, псе! Ти смієш казати, аби я, пан, гнав ягнята? На! — лаяв розбішений пан і хотів ударити Довбуша батогом по лицю. Довбуш охоронив своє лице, підняв товстий бігар. І як було, як не було — чи пан пригнався дуже близько до Довбуша у своїй злості, чи молодий Довбуш підняв дуже нагло і високо бігар, хто знає. Доста того, що бігар ударив пана по носі. І читаво ударив, бо панові потемніло в очах і його обілляла кров. Коли пан опам'ятався, Довбуша уже не було.
На другий день прийшли панські слуги з шаблями. Глядали Довбуша, але не знайшли. Слуги забрали тільки ягнят і погнали з великим криком.
А молодий Довбуш блукав темними лісами і не знав, що чинити. Додому не смів повернути, а в лісах що буде з ним зимою? Раз увидів одну колибу, запрятану поміж густими деревами. Зайшов і найшов там старого діда. Дідо зрадувався молодому хлопцеві, почав його звідувати, звідки прийшов. Як Довбуш розповів свою історію, не пустив його дідо далі, а залишив біля себе.
І вивчив його той дід на опришка, бо сам був колись одним з найславніших опришків. Так став Довбуш опришком.
Не пройшло і три роки, а вже мав цілу компанію, коло сто хлопців. І боялися його в цілій околиці, особливо пани. Дармо посилали на нього війська, ті не могли його імити. Все там показувався, де його не глядали. Так став вій паном усієї околиці.
Люди говорили, що не вмре ніколи, бо мак таку силу, що куля його не бере. Було то так: старий дідо, котрий учив Довбуша, вимастив його тіло якоюсь мастю, що його ні куля, ні шабля не брали. Тільки така куля могла його вбити, котра була виллята із гака підкови, якою перший раз був підкований чорний кінь.
Та про се ніхто не знав, тільки Довбуш і одна жона із Ясіня, котрій він раз похвалився сим. І то погубило його. Жона сказала своєму чоловіку Стефану. А Стефан Дзвінка ізготовив таку кулю і застрілив Довбуша.