Твір " У степу" стисло переказати.
З першої хвилини шевченко відчував себе в солдатському строю. усе його єство протестувало проти цього насильства, безглуздого фізичного виснажування. цей внутрішній опір підсвідомо надавав його рухам незграбності.муштра тривала добрих дві години. потім було навчання. шевченкові дали рушницю, навчили розбирати й збирати її. після цього –знову муштра. по тому довелося задихатися від смороду в розпеченій сонцем казармі. махорковий дим їв горло й очі. боліла голова, нестерпно нили натруджені ноги. в душі бився розпач від свідомості того, що він приречений на фізичні муки й духовне отупіння. спливав день за днем, і кожен з них був точним повторенням минулого. і ось прийшла неділя. як завжди, вранці розбудив його барабан. як завжди, вивели солдатів на перевірку. після сніданку їх повели до церкви, а потім усі розійшлися хто куди. шевченко обігнув церкву й пішов курною вулицею, заваленою сміттям. пройшов повз будинок священика й чепурні офіцерські будиночки. далі пішли дерев’яні, потемнілі від часу хати уральських козаків. ще далі –жалюгідні подоби людського житла, непобілені, обмазані глиною. їхні низенькі пласкі дахи були на рівні людського зросту, а вікна біля самої землі.вийшовши нарешті з орська, шевченко крутим берегом збіг до уралу. він пішов уздовж ріки і йшов довго-довго, заглиблений у свої невеселі думи. річка крутим звивом повернула убік, а кобзар все йшов і йшов. врешті-решт він зупинився і повів навкруги очима. неосяжний степ замкнув навколо нього свою круглу пласку чашу, вкриту блакитною півкулею неба. тихо й порожньо було тут, ані птахів, ані тушканчика, ані цікавого ховрашка. один! один! не існує гіршої муки для митця, ніж бути позбавленим змоги
у розпачі впав він обличчям у траву і розридався. розпач наче танув у сльозах і відступав од душі. поступовозамість одчаю душа його сповнювалась рішучістю. шевченко звівся на ноги. погляд його став твердим. розмашним кроком рушив він цілиною, підминаючи шпичасті будяки й сіруватий полин. у казармі було майже порожньо. шевченко відчинив свою шафу, взяв кілька схованих там аркушів паперу, пішов у степ, за вали. там, на березі тихої орі, порослої густим очеретом, зшив він собі малесеньку книжечку й записав до неї свій перший невільницький вірш.
Говоря о «Дон Кихоте», следует разделять замысел, сознательно сформулированный автором, его конечное воплощение и восприятие романа в последующие века. Изначальный замысел Сервантеса — высмеять рыцарские романы, создав пародийный образ безумного рыцаря.
Однако в процессе создания романа замысел претерпел изменения. Уже в первом томе автор, сознательно или нет, наградил комического героя — Дон Кихота — трогательным идеализмом и острым умом. Персонаж получился несколько неоднозначным. Он, например, произносил знаменитый монолог об ушедшем золотом веке, который начал такими словами: «Блаженны времена и блажен тот век, который древние назвали золотым, — и не потому, чтобы золото, в наш железный век представляющее собой такую огромную ценность, в ту счастливую пору доставалось даром, а потому, что жившие тогда люди не знали двух слов: твое и мое. В те благословенные времена все было общее».
Объяснение: