Сміхом крізь сльози звучать окремі місця твору. У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького). Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Шекспир Большинство работ Шекспира написаны в период с 1589 по 1613 год[7]. Его ранние пьесы в основном относятся к комедиям и хроникам, в которых Шекспир значительно преуспел. Затем в его творчестве настал период трагедий, включающих произведения «Гамлет», «Король Лир», «Отелло» и «Макбет», которые считаются одними из лучших на английском языке
*Данте Алигьери*, мыслитель и поэт, постоянно ищущий принципиального основания всему, что происходило в нём самом и вокруг него, именно эта вдумчивость, жажда общих начал, определённости, внутренней цельности, страстность души и безграничное воображение определили качества его поэзии, стиля, образности и абстрактности
* Гёте* творил в разных жанрах: поэзия, драма, эпос, автобиография, эпистолярия и др. Гёте стал главным идеологом течения «Буря и натиск». Вместе с Шиллером, Гердером и Виландом сформировал направление в немецкой литературе, получившее название «веймарский классицизм». Роман Гёте «Вильгельм Майстер» заложил основы воспитательного романа эпохи Просвещения. Произведения Гёте, в особенности трагедия «Фауст», признаны шедеврами немецкой и мировой литературы.
У творі Нечуя-Левицького як сатира, так і гумор служать засобом викриття більших чи дрібніших вад у людському житті. Досконало знаючи народний гумор, Нечуй-Левицький широко користується ним у повісті. Пригадаймо такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку в першому розділі, сутички Кайдашихи з невістками, показ набожності баби Палажки та ін. Навіть окремі описи сповнені сміху, дотепності, наприклад: “В хаті стало тихо, тільки борщ бризкав здоровими бульками, неначе старий дід гарчав, а густа каша ніби стогнала в горшку,
піднімаючи затужавілий вершок угору…” Схильність до відтворення комічних недоречностей письменник вважав однією з характерних рис українського народу, елементом національної психіки, багатої на “жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний” (слова самого Нечуя-Левицького).
Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, Нечуй-Левицький сатирично викриває, дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді, гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здібності баби Палажки, осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосунках зі свекрухою. Повість “Кайдашева сім’я” увійшла в історію української літератури як соціально-побутовий твір, у якому автор змалював реалістичні образи селян другої половини XIX ст., виявив себе майстром художнього слова.
Шекспир Большинство работ Шекспира написаны в период с 1589 по 1613 год[7]. Его ранние пьесы в основном относятся к комедиям и хроникам, в которых Шекспир значительно преуспел. Затем в его творчестве настал период трагедий, включающих произведения «Гамлет», «Король Лир», «Отелло» и «Макбет», которые считаются одними из лучших на английском языке
*Данте Алигьери*, мыслитель и поэт, постоянно ищущий принципиального основания всему, что происходило в нём самом и вокруг него, именно эта вдумчивость, жажда общих начал, определённости, внутренней цельности, страстность души и безграничное воображение определили качества его поэзии, стиля, образности и абстрактности
* Гёте* творил в разных жанрах: поэзия, драма, эпос, автобиография, эпистолярия и др. Гёте стал главным идеологом течения «Буря и натиск». Вместе с Шиллером, Гердером и Виландом сформировал направление в немецкой литературе, получившее название «веймарский классицизм». Роман Гёте «Вильгельм Майстер» заложил основы воспитательного романа эпохи Просвещения. Произведения Гёте, в особенности трагедия «Фауст», признаны шедеврами немецкой и мировой литературы.