ЗНАЧЕННЯ П'ЄСИ МИКОЛИ КУЛIША "МИНА МАЗАЙЛО" ВЧОРА I СЬОГОДНI.У цьому творi найввдатнiший украïнський драматург двадцятого столiття Микола Кулiш яскраво зобразив процес украïнiзацiï, який вiдбувався у двадцятi роки. Ї саме завдяки цьому п'єса не втратила своєï гостроти i в наш час. Чому? Тому, що дiйснiсть того часу i наше буття схожi: в Украïнi вiдбувається процес вiдродження нацiональноï культури та мови, нацiональноï самосвiдомостi та украïнськоï нацiï взагалi. Украïнiзацiя, як i будь-що, має i своïх прихильникiв, i своïх супротивникiв. Однi допомагають ïй, iншi стають на перешкодi. Представникiв обох таборiв можна зустрiти навiть в однiй родинi. Такою є родина Мазайлiв. Сам Мина, його дружина та дочка Рина - це противники украïнiзацiï. Всi родичi, окрiм сина Мини Мокiя, дуже бажають змiнити своє "плебейське" прiзвище Мазайло, яке здається ïм "недоброзвучним", на Тюльпанова, Розова, Сiренєва або Алмазова, чи вже на крайнiй випадок - на Мазенiна. Для змiни прiзвища у них є кiлька "дуже вагомих" пiдстав. По-перше, головi родини нiколи не щастило через це прiзвище: у школi його на регiт брали, жодна гiмназистка не хотiла з ним гуляти, за репетитора не брали, на службу не приймали, од кохання вiдмовлялися ЇМазайло! Жiнку свою вiн вже обдурив: сказав, що прiзвище його Мазалов, а не Мазайло. По-друге, Мина прагне будь-що пробитися до "вдасть iмущих". А щоб досягти цього, переконаний вiн, треба зректися своєï предкiвщини, змiнити украïнське прiзвище, тобто зректися власного "я". А по-третє, в той час дуже багато хто змiнював своє прiзвище. Це була, так би мовити, мода. Тож Мина не хотiв вiдставати. Крiм цього, можна було б похвалятися новим прiзвищем перед сусiдами. На думку Мини пiсля змiни прiзвища для нього почалося б нове життя. Вiн вважає, що перед ним одразу одчиняться всi дверi, думає, що зi змiною прiзвища вiн змiнить також i ставлення оточуючих до себе: його будуть шанувати, всi будуть вважати за честь бути з ним знайомими, а особливо - приймати у своєму домi. Нарештi його мрiя збулась: вiн став Миною Мазєнiним. Але Мазайлу-Мазєнiну не вдалося здiйснити все, чого вiн так прагнув: за систематичний i зловмисний опiр украïнiзацiï його звiльнено з посади. Отже головне в людинi - це ïï вчинки, ïï душа, а не зовнiшнiсть, прiзвище чи багатство. Палкий прихил Їьник украïнiзацiï в родинi Мазайлiв - це Мокiй. Вiн не лише не бажає змiнювати своє малоросiйське прiзвище на Мазєнiна, а навпаки, намагається додати до власного прiзвища ще й Квач, щоб було виключно украïнське прiзвище. Мока - украïнець в душi, а не лише на словах. Вiн дуже чiтко i дохiдливе висловлює своï думки про украïнiзацiю, дивовижно нiжно вiдчуває всi вiдтiнки, всi нюанси украïнських слiв. Наприклад, слово "бринить" вiн не переклав просто "звучить", а розкриває його повний змiст на прикладi багатьох словосполучень, щоб Уля зрозумiла всю красу i дивовижнiсть украïнськоï мови: орел бринить, снiжок бринить, думка бринить, спiв бринить. Мокiй так впевнено доводить своï думки, що навiть змiг переконати Улю, яка згодом приєдналася до нього. Але ж у цiй пєсi ми бачимо, що й украïнцi можуть бути рiзними. Такими, наприклад, як Мокiй та дядько Тарас. Вони обидва украïнцi, але украïнiзацiю сприймають по-рiзному. Мока робить все, щоб полегшити та прискорити цей процес, а дядьковi Тарасовi це не подобається. Вiн каже: "Їхня украïнiзацiя - це б виявити всiх нас, украïнцiв, а тодi знищити разом, щоб i духу не було..." Рiзниця мiж Мокiєм та дядьком Тарасом в тому, що старий, хоча i за все украïнське, але за таке, яке було ранiше, за старi звичаï, обряди, традицiï; вiн не хоче нiчого нового. Я гадаю, що така думка неправильна: не можна весь час залишатися на одному мiсцi, завжди треба щось оновлювати, йти вперед, бо без нового iсторiя залишалась би на мiсцi. Кожен час несе з собою властивi йому ознаки, якi по-новому вiдтiнюють старi традицiï, звичаï та обряди, а не змiнюють чи вiдкидають ïх зовсiм" Нiколи не можна забувати про минуле, бо це життя наших предкiв, наша власна iсторiя. Як висновок зi всього написаного можна сказати лише одне: ми - украïнцi, живемо в Украïнi, тут жили нашi предки I будут жити нашi дiти, а тому ми повиннi шанувати та любити i свою краïну, i свiй народ, i свою мову та культуру, бо все це - наше. Як кажуть американцi: и Можливо, в цiй краïнi погана економiка, тяжке життя, багато безробiтних i ще дуже багато чого поганого, але це - моя краïна!" Нам треба це взяти за приклад. Значення цього твору i сьогоднi дуже велике. Вiн допомагає нам зрозумiти, як треба поводити себе в наш с кладний i такий суперечливий час.
Пансион-закрытое учебное заведение с проживанием.
Голландская черепица-вид кровли крыши.
Нынешнее время-настоящее время.
Бренный мир-несовершенный,недолговечны мир.
Вакантное время -время праздников,выходные праздничные дни.
Вакация-каникулы.
Салоп-верхняя одежда в виде накидки.
Бранчивая чухонка-ворчливая,склочная финка .
Империал-золотая монета.
Кушак-пояс.
Помышлять-думать.
Шандала-тяжёлый подсвечник.
Кисейные занавески-кружевные,с висюльками занавески.
Занемочь-заболеть.
Лабрадор-минерал.
Балдахин-навес за троном.
Пол-аршина-35,56 см.
Яхонт-рубин,сапфир.
Горячка-лихорадка,сильная болезнь.
Кулiш яскраво зобразив процес украïнiзацiï, який вiдбувався у двадцятi
роки. Ї саме завдяки цьому п'єса не втратила своєï гостроти i в наш час.
Чому? Тому, що дiйснiсть того часу i наше буття схожi: в Украïнi вiдбувається
процес вiдродження нацiональноï культури та мови, нацiональноï
самосвiдомостi та украïнськоï нацiï взагалi. Украïнiзацiя, як
i будь-що, має i своïх прихильникiв, i своïх супротивникiв. Однi
допомагають ïй, iншi стають на перешкодi. Представникiв обох таборiв можна
зустрiти навiть в однiй родинi. Такою є родина Мазайлiв. Сам Мина, його дружина та
дочка Рина
- це противники украïнiзацiï. Всi родичi, окрiм сина Мини Мокiя, дуже
бажають змiнити своє "плебейське" прiзвище Мазайло, яке здається ïм
"недоброзвучним", на Тюльпанова, Розова, Сiренєва або Алмазова, чи вже на крайнiй
випадок
- на Мазенiна. Для змiни прiзвища у них є кiлька "дуже вагомих" пiдстав. По-перше,
головi родини нiколи не щастило через це прiзвище: у школi його на регiт брали,
жодна гiмназистка не хотiла з ним гуляти, за репетитора не брали, на службу не
приймали, од кохання вiдмовлялися
ЇМазайло! Жiнку свою вiн вже обдурив: сказав, що прiзвище його Мазалов, а не
Мазайло. По-друге, Мина прагне будь-що пробитися до "вдасть iмущих". А щоб досягти
цього, переконаний вiн, треба зректися своєï предкiвщини, змiнити
украïнське прiзвище, тобто зректися власного "я". А по-третє, в той час дуже
багато хто змiнював своє прiзвище. Це була, так би мовити, мода. Тож Мина не хотiв
вiдставати. Крiм цього, можна було б похвалятися новим прiзвищем перед сусiдами.
На думку Мини пiсля змiни прiзвища для нього почалося б нове життя. Вiн вважає,
що перед ним одразу одчиняться всi дверi, думає, що зi змiною прiзвища вiн
змiнить також i ставлення оточуючих до себе: його будуть шанувати, всi будуть
вважати за честь бути з ним знайомими, а особливо
- приймати у своєму домi. Нарештi його мрiя збулась: вiн став Миною Мазєнiним.
Але Мазайлу-Мазєнiну не вдалося здiйснити все, чого вiн так прагнув: за
систематичний i зловмисний опiр украïнiзацiï його звiльнено з посади.
Отже головне в людинi
- це ïï вчинки, ïï душа, а не зовнiшнiсть, прiзвище чи
багатство. Палкий прихил
Їьник украïнiзацiï в родинi Мазайлiв
- це Мокiй. Вiн не лише не бажає змiнювати своє малоросiйське прiзвище на
Мазєнiна, а навпаки, намагається додати до власного прiзвища ще й Квач, щоб було
виключно украïнське прiзвище. Мока
- украïнець в душi, а не лише на словах. Вiн дуже чiтко i дохiдливе
висловлює своï думки про украïнiзацiю, дивовижно нiжно вiдчуває всi
вiдтiнки, всi нюанси украïнських слiв. Наприклад, слово "бринить" вiн не
переклав просто "звучить", а розкриває його повний змiст на прикладi багатьох
словосполучень, щоб Уля зрозумiла всю красу i дивовижнiсть украïнськоï
мови: орел бринить, снiжок бринить, думка бринить, спiв бринить. Мокiй так
впевнено доводить своï думки, що навiть змiг переконати Улю, яка згодом
приєдналася до нього. Але ж у цiй пєсi ми бачимо, що й украïнцi можуть бути
рiзними. Такими, наприклад, як Мокiй та дядько Тарас. Вони обидва украïнцi,
але украïнiзацiю сприймають по-рiзному. Мока робить все, щоб полегшити та
прискорити цей процес, а дядьковi Тарасовi це не подобається. Вiн каже: "Їхня
украïнiзацiя
- це б виявити всiх нас, украïнцiв, а тодi знищити разом, щоб i духу не
було..." Рiзниця мiж Мокiєм та дядьком Тарасом в тому, що старий, хоча i за все
украïнське, але за таке, яке було ранiше, за старi звичаï, обряди,
традицiï; вiн не хоче нiчого нового. Я гадаю, що така думка неправильна: не
можна весь час залишатися на одному мiсцi, завжди треба щось оновлювати, йти
вперед, бо без нового iсторiя залишалась би на мiсцi. Кожен час несе з собою
властивi йому ознаки, якi по-новому вiдтiнюють старi традицiï, звичаï та
обряди, а не змiнюють чи вiдкидають ïх зовсiм" Нiколи не можна забувати про
минуле, бо це життя наших предкiв, наша власна iсторiя. Як висновок зi всього
написаного можна сказати лише одне: ми
- украïнцi, живемо в Украïнi, тут жили нашi предки I будут жити нашi
дiти, а тому ми повиннi шанувати та любити i свою краïну, i свiй народ, i
свою мову та культуру, бо все це
- наше. Як кажуть американцi: и Можливо, в цiй краïнi погана економiка, тяжке
життя, багато безробiтних i ще дуже багато чого поганого, але це
- моя краïна!" Нам треба це взяти за приклад. Значення цього твору i сьогоднi
дуже велике. Вiн допомагає нам зрозумiти, як треба поводити себе в наш с кладний
i такий суперечливий час.