Твір на тему : Що для означає "Синій птах", як категорія щастя для вас? Напишіть про свого "Синього птаха". (За твором "Блакитний птах" Моріса Метерлінка")
Кажуть, що шкільні роки — незабутня пора, а шкільна дружба — найміцніша. Так це чи ні, ви зможете оцінити не тепер, а тільки на відстані років. Для великого російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна, із яким ми познайомимося ближче на цьому уроці, навчання в Ліцеї стало найсвітлішими роками, сповненими творчості, дружби, душевної гармонії своїм друзям Пушкін присвятив багато віршів, а особливий серед них — «19 жовтня 1825 року». 19 жовтня 1811 року — день відкриття Ліцею, і всі ліцеїсти вважали його своїм святом. Після закінчення Ліцею (1817) поет уже знаходився в засланні, у Михайлівському, і не зміг побувати на традиційній зустрічі випускників. Це був нелегкий час для поета — глушина, нікого, крім няні, поряд, друзі далеко, майбутнє невідоме. Тому він був дуже радий, коли його відвідав ліцейський друг Іван Пущин, вони згадали всіх друзів. Це й було поштовхом для створення багатьох поетичних шедеврів, з одним із яких ми й познайомимося на уроці.
Будущее человека зависит от того, что он делает сегодня. Это понимал и Бенджамен Дрисколл — главный герой фантастического рассказа «Зеленое утро». Дрисколл прибыл на Марс, чтобы работать, чтобы остальным первопроходцам поскорее освоить эту необыкновенную планету. Главная проблема, которая вставала на пути у людей, — недостаток кислорода. На Марсе почти не было деревьев, потому что все они «одряхлели» и выродились за многие тысячелетия, зато была богатая плодородная почва. И Дрисколл принял решение: он будет садовником, он засеет безжизненную планету новыми видами растений, которые будут давать кислород, много кислорода, достаточного для того, чтобы дышать полной грудью. И садовник принялся за работу. Он сажал всякие деревья: дубы, вязы, клены, осины, каштаны, кедры и верил в то, что делает «не просто плоды для желудка, а воздух для легких». Мечта Дрисколла сбылась. Утром после дождя всюду, «насколько хватало глаз, к небу поднимались деревья». Я думаю, это произошло отчасти и потому, что садовник слишком надеялся и верил в свою мечту. А еще он выбрал себе правильное дело, потому что завтрашние удачи берут истоки в сегодняшнем труде. Я думаю, что рассказ Р. Брэдбери «Зеленое утро» очень актуален сегодня. Нет, не на Марсе, а на нашей родной планете Земля, которая уже задыхается от дыма и смога и надеется только на совесть людей, которые еще в силах предотвратить назревшую экологическую катастрофу. Так давайте сегодня сажать деревья, чтобы завтра дышать свежим воздухом!
Кажуть, що шкільні роки — незабутня пора, а шкільна дружба — найміцніша. Так це чи ні, ви зможете оцінити не тепер, а тільки на відстані років. Для великого російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна, із яким ми познайомимося ближче на цьому уроці, навчання в Ліцеї стало найсвітлішими роками, сповненими творчості, дружби, душевної гармонії своїм друзям Пушкін присвятив багато віршів, а особливий серед них — «19 жовтня 1825 року». 19 жовтня 1811 року — день відкриття Ліцею, і всі ліцеїсти вважали його своїм святом. Після закінчення Ліцею (1817) поет уже знаходився в засланні, у Михайлівському, і не зміг побувати на традиційній зустрічі випускників. Це був нелегкий час для поета — глушина, нікого, крім няні, поряд, друзі далеко, майбутнє невідоме. Тому він був дуже радий, коли його відвідав ліцейський друг Іван Пущин, вони згадали всіх друзів. Це й було поштовхом для створення багатьох поетичних шедеврів, з одним із яких ми й познайомимося на уроці.
Объяснение:
Объяснение:
Будущее человека зависит от того, что он делает сегодня. Это понимал и Бенджамен Дрисколл — главный герой фантастического рассказа «Зеленое утро». Дрисколл прибыл на Марс, чтобы работать, чтобы остальным первопроходцам поскорее освоить эту необыкновенную планету. Главная проблема, которая вставала на пути у людей, — недостаток кислорода. На Марсе почти не было деревьев, потому что все они «одряхлели» и выродились за многие тысячелетия, зато была богатая плодородная почва. И Дрисколл принял решение: он будет садовником, он засеет безжизненную планету новыми видами растений, которые будут давать кислород, много кислорода, достаточного для того, чтобы дышать полной грудью. И садовник принялся за работу. Он сажал всякие деревья: дубы, вязы, клены, осины, каштаны, кедры и верил в то, что делает «не просто плоды для желудка, а воздух для легких». Мечта Дрисколла сбылась. Утром после дождя всюду, «насколько хватало глаз, к небу поднимались деревья». Я думаю, это произошло отчасти и потому, что садовник слишком надеялся и верил в свою мечту. А еще он выбрал себе правильное дело, потому что завтрашние удачи берут истоки в сегодняшнем труде. Я думаю, что рассказ Р. Брэдбери «Зеленое утро» очень актуален сегодня. Нет, не на Марсе, а на нашей родной планете Земля, которая уже задыхается от дыма и смога и надеется только на совесть людей, которые еще в силах предотвратить назревшую экологическую катастрофу. Так давайте сегодня сажать деревья, чтобы завтра дышать свежим воздухом!