Петро попельський- головний герой твору "сліпий музикант". нажаль, у нього так склалася доля, що він народився сліпим. але він розумів, що це не кінець життя. разом із дядьком максимом він навчався грати на музичніх інструментах. найбільше полюбляв на фортепіано. у дитинстві йому не вистачало сильної батьківської руки, так як його батько був постійно зайнятий, приходив тільки на вечерю. ще він зустрів своє перше кохання- дівчина евеліна. коли вони вирісли, вона була вимушена вийти за нього заміж, не глядячи на те, що у неї був коханий чоловік. їй було шкода петра, тому вона вийшла за нього заміж. згодом, у них народився син. вони дуже боялись, що він буде сліпий, але їм дуже пощастило, син був здоровий. петро дуже любив своїх близьких і рідних, він жив для них, бо знав, що він їм дійсно потрібен.
Быть или не быть, вот в чем вопрос.
Достойно ль смиряться под ударами судьбы,
Иль надо оказать сопротивленье
И в смертной схватке с целым морем бед
Покончить с ними? Умереть. Забыться.
И знать, что этим обрываешь цепь
Сердечных мук и тысячи лишений,
Присущих телу. Это ли не цель Желанная?
Скончаться. Сном забыться.
Уснуть... и видеть сны? Вот и ответ.
Какие сны в том смертном сне приснятся,
Когда покров земного чувства снят?
Вот в чем разгадка. Вот что удлиняет
Несчастьям нашим жизнь на столько лет.
А то кто снес бы униженья века,
Неправду угнетателей, вельмож
Заносчивость, отринутое чувство,
Нескорый суд и более всего
Насмешки недостойных над достойным,
Когда так просто сводит все концы
Удар кинжала! Кто бы согласился,
Кряхтя, под ношей жизненной плестись,
Когда бы неизвестность после смерти,
Боязнь страны, откуда ни один
Не возвращался, не склоняла воли
Мириться лучше со знакомым злом,
Чем бегством к незнакомому стремиться!
Так всех нас в трусов превращает мысль,
И вянет, как цветок, решимость наша
В бесплодье умственного тупика,
Так погибают замыслы с размахом,
В начале обещавшие успех,
От долгих отлагательств.
Но довольно! Офелия! О радость! Помяни
Мои грехи в своих молитвах, нимф