Тест Ібсен
1. Драматургія кінця ХІХ — початку ХХ ст. розвивалася в напрямку:
а) гостросюжетної дії; б) реалістичного змалювання дійсності; в) заглиблення у
духовний світ героїв.
2. Перший драматичний твір Ібсена: а) “Катіліна”; б) “Богатирська могила”;
в) “Комедія кохання”.
3. Ібсена за керувати Норвезьким театром, бо: а) він був єдиним норвезьким
драматургом; б) його п'єси були написані національною мовою; в) його визнали як
зачинателя “нової драми”.
4. П'єса “Ляльковий дім” є: а) романтичною; б) реалістичною; в) символістською.
5. В основі сюжету п'єси “Ляльковий дім” лежить: а) розгадка таємниці минулого;
б) історія кохання героїв; в) боротьба за вигідне місце, посаду.
6. Хельмер вибачає Норі її вчинок: а) бо дуже кохає; б) через вдячність за порятунок;
в) коли це вже не може зашкодити його репутації.
7. Лікар Ранк сказав, що в цієї людини підгнило коріння характеру про: а) Хельмера;
б) Крогстада; в) фру Лінне.
8. Нора вважає, що найбільший обов'язок людина має перед: а) суспільством;
б) родиною; в) собою.
9. Прихований зміст художнього твору — це: а) підтекст; б) внутрішня дія; в) сюжет.
10. Зачинателем “нової драми” вважають: а) Б'єрнсона; б) Шоу; в) Ібсена
11. Основні риси характеру Хельмера: а) кар'єризм і самозакоханість; б) чесність і
порядність; в) принциповість і здатність прощати.
12. Внутрішня дія — це: а) життя душі героїв; б) конфлікт між героями; в) приховані
події, що розкриваються у ході п'єси.
Зараз в часи коли з'явилися телефони й стали звертати більше на фінансові цінності менше стали звертати на духовну й моральну цінність. Люди, а ви часом не задаєтесь питанням що було б якщо людей цінували тільки за фінансові цінності? Як виглядало життя людей? Тож Роальд Дал навів нам найяскравіший приклад душевної моралі. Моральна цінність це основа всього життя, ось що хоче донести нам твір "Чарлі й шоколадна фабрика".
У далекому від України Петербурзі, в казематі в уяві Шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. І все це відтворив у невеличкому вірші «Садок вишневий коло хати». Я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. Не сподіваючись більше побачити Україну, він намалював чудову картину:
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть.
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
На засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу України. Поезія Шевченка сповнена роздумами про те, як його твори допомагають рідному краєві, як їх сприймають українці. У поезії «Хіба самому написать...» він ставить такі проблеми:
Для кого я пишу? для чого?
За що я Вкраїну люблю?
Чи варт вона огня святого?
Поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до України синівську любов. Перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч «крихітку землі із-за Дніпра». Шевченко мріє ще повернутися в Україну, подивитися на її чарівну природу:
Може, ще я подивлюся
На мою Україну... —
писав Т. Шевченко в поезії «Лічу в неволі дні і ночі...»
Кожним рядочком своїх творів великий Кобзар засвідчував любов до України, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. З якою силою і впевненістю було сказано:
Я так люблю
мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.
Поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. Шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної України. У поезії «Заповіт» автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб Дніпро поніс ворожу кров у синє море. Про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. У поезії «Тим неситим очам» Шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.
Любов і віра у світле майбуття українського народу допомагали Шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. Минуло багато часу, але поезії великого Кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-України.