ТЕСТ 7 класс литература по произведению Кусака (РАЗВЁРНУТЫЙ ОТВЕТ)
Андреев, произведение Кусака
1. В чем особенность изображения картин природы в данном фрагменте?
2. Какова главная идея произведения?
3. Сопоставима фрагмент из рассказа Л. Андеерв «кусака» и из фрагмента сказки А. де Сент-Экспери «Маленький принц». Какие идеи объединяют эти произведения?
Так Маленький Принц приручила Лиса. И вот настал час прощанья.
— Я буду плакать о тебе, - вздохнул Лис.
— Ты сам виноват, - сказал Маленький Принц. — Я ведь не хотел, чтобы тебе было больно ; ты сам пожелал, чтобы я тебя приручил…
— Да, конечно, -сказал Лис.
— Но ты будешь плакать!
— Да, конечно.
— Значит, тебе от этого плохо.
— Нет, возразил Лис, – мне хорошо. Вспомни, что я говорил про золотые колосья.
ответ:Два дерева, обреченных жить вместе, описываются как живые существа. Большие деревья должны были бы расти самостоятельно, отдельно друг от друга. Они выросли вместе, но они разобщены, не друг другу, желая самоутвердиться за счет другого. Смысл притчи в том, что люди должны друг другу, поддерживать друг друга.
Пришвин рассказывает о сосне и ели как о живых существах: они стремятся обогнать друг друга, борются за жизнь и воюют между собой. А не менее реальный злодей — ветер — прилетает мучить этих несчастных. Чем внимательнее вчитываешься в строки этой пришвинской сказки, тем больше находишь на ее страницах примеров жизни обитателей «кладовой солнца» . Они живут, радуются солнцу, горюют так, как если бы это были люди с их проблемами, страстями, слабостями, достоинствами и недостатками.
Объяснение:
Вільям Шекспір — геніальний поет та драматург епохи Відродження. У його комедіях, трагедіях відобразилися не тільки проблеми, притаманні часу, особливо актуальні для людини Ренесансу, а й проблеми загальнолюдські. На мою думку, для глибшого розуміння творів Шекспіра необхідно почати зі психологічних та світоглядних особливостей епохи, у яку він жив та творив свої драми. «Світ розхитався», — сказано в «Гамлеті». І справді, це був період формування принципово нового ставлення людини до життя та до самої себе. Згадаймо деякі факти з історії літератури: ми добре пам’ятаємо, як страждали герої античної літератури, підкорені долі, фатуму, позбавлені вільного вибору. Так само підкорялися певним межам і герої Середньовіччя: жорсткі правила етикету, жорстка регламентація усього життя, беззаперечне підкорення будь-яким догмам релігії.
У часи Ренесансу людина опиняється у принципово новому становищі: вона стає «міроїс усіх речей» (нехай цей вислів і було сформульовано за античності, але за часів Відродження він по-справжньому втілився в життя). Людина отримує право вибору… Здавалося б, це воля? Свобода вибору і є та сама омріяна свобода особистості, свобода духовна! Але ж найчастіше цей вибір і ставав тягарем, що важким каменем лягав на душу, під тиском якого ламалися долі, не витримавши відповідальності за власний вибір, заплутавшись у власних сумнівах та побоюваннях. Ало не тільки свобода вибору тисне на ренесансну людину: світ не просто хитається, він трагічно розколюється навпіл. На ідеальне та дійсне, і цей ідеал видається недосяжним, настільки недосяжним порівняно з жорстокою дійсністю, сповненою брехні та зрадництва, що можна й впасти у відчай…
Готуючись до написання цього твору, я довго розмірковував над образом Гамлета. І щоразу я не міг дібрати потрібних слів, аби схарактеризувати його образ. А ще — ловив себе на думці, що сприймаю цього літературного персонажа як людину, яка дійсно колись жила…
Гамлет видається мені настільки складним, багаторівневим образом, що важко дати бодай одну однозначну характеристику. У жодному разі його вагання, його сумніви не здаються мені ознакою слабкості (таку думку висловив дехто з моїх однокласників). Навпаки: сумніви Гамлета, його душевні вагання, на мою думку, є показником гострого розуму та високих моральних принципів.
За часів античності доля людини, на думку самої ж людини, була визначена наперед. Це позбавляло вибору, але ж знімало відповідальність. Якби хтось, окрім Гамлета міг дати йому відповідь: «Бути чи не бути?» Цей монолог став шедевром світової літератури, і не тільки літератури — філософії. Гамлет весь час шукає відповідь на це питання, бо в ньому — саме світосприйняття людини, її життєва позиція. «Світ розхитався», і Гамлет вважає своєю місією поновити рівновагу, але хіба може він, одна людина, з цим впоратися? Це завдання по-справжньому непросте, але ж і не втручатись у світову боротьбу добра і зла він не може.
Трагедія Гамлета не стільки в тому, що він поставив собі недосяжні цілі, а в тому, що не будь-який б їх досягнення видається йому чесним. Гамлет не вбиває свого лютого ворога під час його молитви, і ми розуміємо, що змінити світ, перемогти зло іншим злом — неприпустимо для Гамлета. Він вагається між дією та рефлексією, боїться вчинити неправильно, допоки він не збагнув механізмів, які лежать в основі світобудови, але ж хіба можливо їх зрозуміти? Але й бездієвість пригнічує Гамлета… Мені здається, що навіть уважний читач не зрозуміє цю складну постать до кінця, не можна одразу сприйняти усі проблеми, покладені автором в основу цього образу.
Існують книги, які можна перечитувати багато разів, щоразу відкриваючи для себе щось нове, дивуючись із власної неуважності. Мені здається, що «Гамлет» є саме таким твором. Прикро, що я так і не зміг до кінця зрозуміти образ Гамлета… Я постійно повертаюсь до тексту, — може, я випустив щось: якусь важливу думку, якусь деталь?
Образ Гамлета — втілення філософських шукань усього людства. Як на мене, неможливо розв’язати усі питання, поставлені Гамлетом не те що в одному учнівському творі, а й протягом цілого життя. Я можу хіба що окреслити їх, сформулювати вже не метафорично, а прямо, аби шукати відповіді потім, протягом, можливо, багатьох років…