Тема урока: "В.Г. Ра­спутин "Век живи - век люби"
Задания:
Написать характер­истики героев повести (Саня, Митяй, дядя Володя) по плану (на основе прочитан­ного отрывка и фильм­а):
1)​ Поведение, посту­пки героя.
2)​ Чувства, пережив­ания, мысли.
3)​ Отношение героя к окружающим людям, к природе.
4)​ Отношение к герою других действующих лиц.

що в житті людини найцінніше? (за повістю ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі»)

у житті людини багато цінностей, але все-таки є найголовніші, без яких жодна особистість не може уявити своє буття. звичайно, вони визначаються самою людиною залежно від її моралі, виховання, мети існування на цій землі.

прочитавши повість відомого ійського письменника ч. діккенса «різдвяна пісня в прозі», я замислилася, що ж таки є найціннішим у житті людини. для героя повісті, скруджа, найбільше значення мали гроші. але потім він зрозумів, що вони не приносять щастя.

незважаючи на величезне багатство, скрудж залишався самотнім. як виявилося, самотність не залишала героя усього життя. у дитинстві хлопчик був позбавлений батьківського тепла, піклування, родинного кола. він зрадив кохану, друзів. «один, як перст, на всьому білому світі», — такий сумний висновок прожитого життя.

чи була у скруджа можливість змінити своє життя? так, але він ніколи не замислювався над цим питанням. та коли побачив свій похорон, тоді й повернувся думкою до прожитих років. ця подія перевернула його душу. він зрозумів, що сам винен в усьому. скрудж вирішив змінитися, адже зробити це ніколи не пізно. і сталося це в різдвяну ніч.

уже вранці він наказав краще топити в конторі, підвищив бобу платню, дав грошей на лікування крихітки тіма, зробив подарунки усім кретчитам, роздавав гроші злидарям. та найголовніше, що зрозумів скрудж, це те, що сила людини не в грошах, а в сім'ї. для кожного родина — це опора й підтримка. як писав французький письменник xix століття а. монтерлан, «є вогнище має бути вогнищем, до якого ми завжди повертаємося».

і скрудж почав жити щастям інших людей, їм, ставши добрим, щедрим, милосердним. важко не погодитися зі словами німецького поета і філософа й. в. гете: «людина живе справжнім життям, якщо щаслива чужим щастям».

користувацький пошук

Термин «интеллектуальный роман» был впервые предложен Томасом Манном. У истоков интеллектуального романа стоял Т. Манн.

Многослойность, многосоставность, присутствие в едином художественном целом далеко отстоящих друг от друга пластов действительности стало одним из самых распространенных принципов в построении романов XX в.

Первая половина XX в. выдвинула особое понимание и функциональное употребление мифа. Обращение к мифу широко раздвигало временные границы произведения. Миф давал возможность для бесконечной художественной игры, бесчисленных аналогий и параллелей, неожиданных «встреч», соответствий, бросающих свет на современность и ее объясняющих.

Немецкий «интеллектуальный роман» можно было бы назвать философским. Немецкая литература всегда стремилась понять мироздание.

Романы Г. Гессе интеллектуальны не только потому, что здесь много рассуждают и философствуют. Они «философичны» по самому своему построению — по обязательному наличию в них разных «этажей» бытия, постоянно соотносимых друг с другом, друг другом оцениваемых и измеряемых. Исследователи неоднократно писали об особой трактовке времени в романе ХХ в. Особое видели в вольных разрывах действия, в перемещениях в и будущее, в произвольном замедлении или убыстрении повествования в соответствии с субъективным ощущение героя.

В немецком «интеллектуальном романе» время дискретно не только в смысле отсутствия непрерывного развития: время разорвано еще на качественно разные «куски». Историческое время проложило свое русло внизу, в долине (в «Игре в бисер» Гессе). Наверху же, в разреженном горном воздухе Касталии протекает некое иное «полое» время, время, дистиллированное от бурь истории.

Особый характер имеет изображение внутреннего мира человека. Немецкому «интеллектуальному роману» в целом свойственно укрупненное, генерализованное изображение человека.

Большинство немецких «интеллектуальных романов» продолжили сложившийся на немецкой почве в XVIII в. жанр романа воспитания.

"Игра в бисер" - горькая ирония. Духовные устремления ученых и художников, их штудии, их занятия теорией, науками и искусствами, автор осмелился назвать игрой. "Игра в бисер" - это глубокое философское произведение, раздумья автора о судьбах мира и цивилизации, о судьбах того, что ему особенно близко, -- о судьбах искусства.

В романе "Игра в бисер" перед читателем предстает удивительная страна Касталия, страна интеллектуалов -- духовной элиты будущего, самозабвенно предающейся Игре в бисер.

Название Касталия происходят от мифологического Кастальского ключа на Парнасе, у чистых вод которого, согласно преданию, бор Аполлон водил

Объяснение: