Йоанна Ягелло. Кава з кардамоном. – Л.: Урбіно, 2013. – 240 с.
Почавши читати нову книгу сучасної польської письменниці Йоанни Ягелло в чудовому українському перекладі фахівців львівського видавництва «Урбіно», я відчув дивний мікс цікавості та остраху, адже ніколи раніше не стикався із рецензуванням підліткової літератури.
Першою особливістю, що привернула мою увагу, стала своєрідна композиція роману, адже назвами розділів книги є місяці року, коли відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії Ліни. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб забезпечити добробут Ліни та її молодшого брата Кая. Тепер мама мусить поїхати з Польщі надовго, і всі хатні турботи та догляд маленького брата важким тягарем лягають на тендітні плечі дівчинки. І хоч вітчим та бабусі доволі прихильно ставляться до Халіни, їй бракує уваги та тепла. Крім того, в Халіни постійно виникає відчуття, що дорослі мають певну родинну таємницю, яку прагнуть ретельно приховати і бояться її викриття.
У школі – суцільні контрольні і проблеми перед випускними іспитами, стосунки із найкращою подругою Наталею – безнадійно зіпсовано, а хлопець Андріан, якого Лінка досі вважала лише своїм другом, ставиться до неї якось інакше… Можливо це і є кохання, чи лише гра її бурхливої уяви?
Ліна у всьому почувається винною і, щоб відволіктися від суперечливих думок, вирішує поїхати в село до бабусі, адже так давно не провідувала її. Саме там дівчина випадково знаходить мамину фотографію, на якій добре видно вагітність її мами, а отже в Халіни десь є сестра чи брат, з яким дівчина так давно мріє поговорити, поділитися власними радощами і печалями, але чому дорослі стверджують, що дитина померла і що з нею сталося насправді?..
Героїня прагне дізнатися правду попри все, тому починає довгі пошуки – їде до краківського дитбудинку, але там їй відмовляються до посилаючись на таємницю всиновлення.
На тлі розповіді про проблеми і життя дівчинки-підлітка, авторка, ніби за читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності у сучасному світі: прірва відчуження і нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у не вирі життєвих проблем та амурних переживань, проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Як знайти правильне рішення і вірний вихід із складних ситуацій – неодмінно підкаже прекрасна літературна новинка, що смакує приємно і легко, наче гаряча кава з кардамоном!
У тексті книги можна певні тенденції поняття «Нонконформізму», яке ввів у літературу англійський письменник Джером Девід Селінджер у своєму романі «Над прірвою у житі», адже, по суті, Лінка Йоанни Ягелло, як і Голден Коліфілд Селінджера бунтує і висловлює власний протест проти аморального і бездушного світу дорослих.
андрей стремится принять участие в тех делах, которые делаются во благо отечества, осуждает свою эгоистичность, размеренную жизнь, ограниченную пределами семейно-родового гнезда. болконский приезжает в петербург, попадает в круг сперанского и принимает участие в разработке проекта по отмене крепостного права в россии. сперанский произвел на андрея неизгладимое впечатление своим умом, он казался человеком, умеющим к любой проблеме, любому государственному вопросу найти правильный подход. но как только болконский встречает на наташу ростову, он как бы прозревает. она напоминала ему о настоящих ценностях жизни. андрей не только разочаровывается в сперанском, но и начинает презирать его. исчезает недавний интерес к государственным делам. «разве все это может сделать меня счастливее и лучше? » наташа как бы возрождает болконского для новой жизни. он безумно влюбляется в неё, но что-то говорит ему, что их счастье невозможно. наташа тоже любит болконского, правда, он кажется ей сухим, разочарованным, одиноким, между тем как она сама энергичная, молодая, веселая девушка. они как два плюса, и их, , невозможно соединить. наташа не понимает, зачем князь андрей отложил их свадьбу на целый год. этой отсрочкой он спровоцировал её измену. и опять чисто болконская гордость не позволяет андрею простить наташу, понять ее. в разговоре с пьером болконский сказал: «я говорил, что падшую женщину надо простить, но я не говорил, что я могу простить, я не могу». в этот момент перед нами предстает тот болконский, каким мы узнали его в начале романа, такой же эгоист. болконский заставляет себя забыть о наташе. однако война 1812 года многое изменила в этом человеке. она пробудила в нем патриотические чувства, он пытается отечеству, воюет за спасение своей отчизны. но судьба складывается так, что князя андрея ранят, и он произносит: « я не могу, не хочу умирать, я люблю жизнь, люблю эту траву, землю, воздух». но когда андрей почувствовал, что смерть совсем близко, что жить осталось ему недолго, он перестал бороться, утратил всякую надежду, не хотел никого видеть. андрей болконский умер не только от раны. его смерть в известной мере связана с особенностями характера, с мировоззрением, с отношением к обществу людей. на закате жизни он стал, по сути, почти идеальным человеком, лишенными недостатков: всех любил, всех простил. а всепрощение, жертвенность, непротивление злу насилием, проповедь всеобщей любви мешают человеку жить привычной земной жизнью, ибо, чем человек совершеннее по своим моральным качествам, тем он уязвимее. и поэтому скорее может погибнуть.
Йоанна Ягелло. Кава з кардамоном. – Л.: Урбіно, 2013. – 240 с.
Почавши читати нову книгу сучасної польської письменниці Йоанни Ягелло в чудовому українському перекладі фахівців львівського видавництва «Урбіно», я відчув дивний мікс цікавості та остраху, адже ніколи раніше не стикався із рецензуванням підліткової літератури.
Першою особливістю, що привернула мою увагу, стала своєрідна композиція роману, адже назвами розділів книги є місяці року, коли відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії Ліни. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб забезпечити добробут Ліни та її молодшого брата Кая. Тепер мама мусить поїхати з Польщі надовго, і всі хатні турботи та догляд маленького брата важким тягарем лягають на тендітні плечі дівчинки. І хоч вітчим та бабусі доволі прихильно ставляться до Халіни, їй бракує уваги та тепла. Крім того, в Халіни постійно виникає відчуття, що дорослі мають певну родинну таємницю, яку прагнуть ретельно приховати і бояться її викриття.
У школі – суцільні контрольні і проблеми перед випускними іспитами, стосунки із найкращою подругою Наталею – безнадійно зіпсовано, а хлопець Андріан, якого Лінка досі вважала лише своїм другом, ставиться до неї якось інакше… Можливо це і є кохання, чи лише гра її бурхливої уяви?
Ліна у всьому почувається винною і, щоб відволіктися від суперечливих думок, вирішує поїхати в село до бабусі, адже так давно не провідувала її. Саме там дівчина випадково знаходить мамину фотографію, на якій добре видно вагітність її мами, а отже в Халіни десь є сестра чи брат, з яким дівчина так давно мріє поговорити, поділитися власними радощами і печалями, але чому дорослі стверджують, що дитина померла і що з нею сталося насправді?..
Героїня прагне дізнатися правду попри все, тому починає довгі пошуки – їде до краківського дитбудинку, але там їй відмовляються до посилаючись на таємницю всиновлення.
На тлі розповіді про проблеми і життя дівчинки-підлітка, авторка, ніби за читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності у сучасному світі: прірва відчуження і нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у не вирі життєвих проблем та амурних переживань, проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Як знайти правильне рішення і вірний вихід із складних ситуацій – неодмінно підкаже прекрасна літературна новинка, що смакує приємно і легко, наче гаряча кава з кардамоном!
У тексті книги можна певні тенденції поняття «Нонконформізму», яке ввів у літературу англійський письменник Джером Девід Селінджер у своєму романі «Над прірвою у житі», адже, по суті, Лінка Йоанни Ягелло, як і Голден Коліфілд Селінджера бунтує і висловлює власний протест проти аморального і бездушного світу дорослих.
андрей стремится принять участие в тех делах, которые делаются во благо отечества, осуждает свою эгоистичность, размеренную жизнь, ограниченную пределами семейно-родового гнезда. болконский приезжает в петербург, попадает в круг сперанского и принимает участие в разработке проекта по отмене крепостного права в россии. сперанский произвел на андрея неизгладимое впечатление своим умом, он казался человеком, умеющим к любой проблеме, любому государственному вопросу найти правильный подход. но как только болконский встречает на наташу ростову, он как бы прозревает. она напоминала ему о настоящих ценностях жизни. андрей не только разочаровывается в сперанском, но и начинает презирать его. исчезает недавний интерес к государственным делам. «разве все это может сделать меня счастливее и лучше? » наташа как бы возрождает болконского для новой жизни. он безумно влюбляется в неё, но что-то говорит ему, что их счастье невозможно. наташа тоже любит болконского, правда, он кажется ей сухим, разочарованным, одиноким, между тем как она сама энергичная, молодая, веселая девушка. они как два плюса, и их, , невозможно соединить. наташа не понимает, зачем князь андрей отложил их свадьбу на целый год. этой отсрочкой он спровоцировал её измену. и опять чисто болконская гордость не позволяет андрею простить наташу, понять ее. в разговоре с пьером болконский сказал: «я говорил, что падшую женщину надо простить, но я не говорил, что я могу простить, я не могу». в этот момент перед нами предстает тот болконский, каким мы узнали его в начале романа, такой же эгоист. болконский заставляет себя забыть о наташе. однако война 1812 года многое изменила в этом человеке. она пробудила в нем патриотические чувства, он пытается отечеству, воюет за спасение своей отчизны. но судьба складывается так, что князя андрея ранят, и он произносит: « я не могу, не хочу умирать, я люблю жизнь, люблю эту траву, землю, воздух». но когда андрей почувствовал, что смерть совсем близко, что жить осталось ему недолго, он перестал бороться, утратил всякую надежду, не хотел никого видеть. андрей болконский умер не только от раны. его смерть в известной мере связана с особенностями характера, с мировоззрением, с отношением к обществу людей. на закате жизни он стал, по сути, почти идеальным человеком, лишенными недостатков: всех любил, всех простил. а всепрощение, жертвенность, непротивление злу насилием, проповедь всеобщей любви мешают человеку жить привычной земной жизнью, ибо, чем человек совершеннее по своим моральным качествам, тем он уязвимее. и поэтому скорее может погибнуть.