Тема твору — зображення системи освіти майбутнього, її переваг і недоліків та ставлення до неї людей. Цим твором письменник поставив за мету переконати читачів, що глибокі, ґрунтовні знання здатна дати тільки самоосвіта; щоб бути ерудованою людиною і правильно визначитися зі своїм професійним вибором, необхідно розвивати і вдосконалювати свої знання в різних напрямках й сферах життя.«Річ у тім, що Тревіліянів батько, дипломований металург, свого часу працював на одній з далеких планет. Дід його теж був дипломованим металургом. Природно, що сам коротун, не вагаючись, обрав собі цей фах.»; «У вісімнадцять років Джордж Плейтен твердо знав, що стане дипломованим програмістом; він прагнув цього, відколи пам’ятав себе»; «Він ніколи б не осмілився розповісти ні Тревіліянові, ні навіть своїм батькам, що саме робить і чому такий певний у собі»; «Він (батько) бачив, як і всі довкола, що Джордж має неабиякі здібності й кмітливий розум. А це, безумовно, певний знак, що його чекає блискуче майбутнє» Отже, Джордж мріяв про професію програміста. Він навіть готував себе до цього, самостійно опрацювавши підручники, які були досить складні. Але бажання і наполегливість були такими сильними, що юнак зумів розібратись з ними. Він робив так, як ми зараз у сучасній школі. Щоб зрозуміти програмування, він спочатку вивчав електроніку та математику. А Тревіліян особливо не задумувався над вибором свого фаху. Його цілком влаштовувало те, що його дід та батько були металургами, і він хотів продовжити їхню справу.Письменник порушив у своєму творі важливу проблему інтелектуального пошуку та здобуття знань. Вона втілена через протистояння двох героїв: Арманда і Джорджа. Перший іде слідом за іншими, такими ж, як і він, металургами. Йому достатньо знань, отриманих через стрічку. Інтелект Арманда являв собою застиглі знання. Він не вважав за потрібне самотужки опановувати і здобувати їх. Джордж, навпаки, прагнув досягти більшого. Це стало підтвердженням того, що юнакові притаманна здатність оригінально мислити, не зупинятися на досягнутому, здобувати все нові й нові знання. Багато наукових відкриттів, про які писали фантасти, стали реальністю. Світ змінюється і змінюємося ми. Можливо, дійсно, настане час, коли ми самостійно не схочемо або не зможемо вчитися, мислити… За нас все будуть вирішувати машини. «Фах» - це оповідання – застереження, в якому, використовуючи фантастику, письменник розкриває протиприродність, абсурд того, що відбувається в реальному житті, і , моделюючи події твору на майбутнє, передбачає страшну катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник вірить у можливості людини з душею створити краще майбутнє.
* та просто добав ким би хотів стати ти, аби не допустити такого перевороту в майбутньому*
Илья Муромец — это реальный, а не выдуманный, человек, что отличает былину от сказки. По преданию, родился он в небольшом селе Карачарове, под городом Муромом. Илья был единственным сыном у немолодых родителей — простых крестьян. Он тридцать три года просидел не выходя из дому, не в силах подняться с места. Сидел бы он сиднем и дальше, но судьба приготовила для Ильи другой путь.. . Проходили через село Карачарово старцы, калики перехожие, благодаря которым и стал Илья защитником Руси. Напившись заговоренной воды и сделав первый шаг, Илья, можно сказать совершил первый свой подвиг — победив самого себя, свои страхи и сомнения. На пути к «стольному Киеву-граду» , ко дворцу Владимира Красна Солнышка, Илья в одиночку побеждает целое войско, осадившее Чернигов. Вопреки уговорам жителей города стать черниговским воеводой, Илья решает продолжить свой путь в Киев. Он разгромил врагов не ради награды, а из сострадания к осажденным людям. Оказав черниговцам, Илья продолжает свой путь, следуя своему предназначению: сражаться со злом. Любой герой не был бы таковым, если б ему не пришлось на своем пути совершать героические поступки, наказывая разных злодеев. Первый из них, с которым пришлось вступить в поединок Илье Муромцу — Соловей-Разбойник. Если образ Ильи олицетворяет добрую силу, то Соловей-Разбойник — концентрация силы злой. В отличие от героя-богатыря, образ Соловья — полностью вымышленный, сказочный. Он вобрал в себя заботы русского народа, которому в конце X — начале XI веков, приходилось противостоять набегам степных кочевников. «Свищет злодей по-соловьему, кричит по-звериному, и от посвиста соловьего да от крику звериного трава мурава пожухла вся, лазоревы цветы осыпаются, темные леса к земле клонятся, а люди замертво лежат! » — в этих словах словно слышется дыхание степного ветра-суховея, несущего смерть и разруху. Победив Соловья-Разбойника, Илья привозит плененного злодея в Киев. Мне очень нравится эпизод, когда по настоянию князя Владимира, Илья приказывает Соловью-Разбойнику «свиснуть в пол-свиста» и все бояре, да и сам князь начинают прятаться со страху. По-моему, в этом эпизоде русские люди, передававшие былину из уст в уста, отразили свое отношение к власти и мнение о том, что никакой правитель не сможет защитить свое государство без поддержки народа. Илья Муромец совершает свои подвиги не ради княжеской награды, а ради Руси-матушки. В служении русскому народу он находит свое призвание. Потому-то, очутившись на перекрестке трех дорог, он едет в ту сторону, которая пророчит погибель. Но могучему богатырю «смерть в бою не писана» . «Повернул коня старый казак Илья Муромец и поехал в стольный Киев-град нести службу ратную, биться с ворогами, стоять за Русь Великую да за русский народ! » Этими словами заканчивается один из пересказов былины об Илье Муромце и Соловье-Разбойнике. Но на самом деле, это не конец, а только начало ратного пути легендарного богатыря, удел которого — вечно сражается со злом, воплощенным в разных обличьях.
Тема твору — зображення системи освіти майбутнього, її переваг і недоліків та ставлення до неї людей. Цим твором письменник поставив за мету переконати читачів, що глибокі, ґрунтовні знання здатна дати тільки самоосвіта; щоб бути ерудованою людиною і правильно визначитися зі своїм професійним вибором, необхідно розвивати і вдосконалювати свої знання в різних напрямках й сферах життя.«Річ у тім, що Тревіліянів батько, дипломований металург, свого часу працював на одній з далеких планет. Дід його теж був дипломованим металургом. Природно, що сам коротун, не вагаючись, обрав собі цей фах.»;
«У вісімнадцять років Джордж Плейтен твердо знав, що стане дипломованим програмістом; він прагнув цього, відколи пам’ятав себе»;
«Він ніколи б не осмілився розповісти ні Тревіліянові, ні навіть своїм батькам, що саме робить і чому такий певний у собі»;
«Він (батько) бачив, як і всі довкола, що Джордж має неабиякі здібності й кмітливий розум. А це, безумовно, певний знак, що його чекає блискуче майбутнє»
Отже, Джордж мріяв про професію програміста. Він навіть готував себе до цього, самостійно опрацювавши підручники, які були досить складні. Але бажання і наполегливість були такими сильними, що юнак зумів розібратись з ними. Він робив так, як ми зараз у сучасній школі. Щоб зрозуміти програмування, він спочатку вивчав електроніку та математику. А Тревіліян особливо не задумувався над вибором свого фаху. Його цілком влаштовувало те, що його дід та батько були металургами, і він хотів продовжити їхню справу.Письменник порушив у своєму творі важливу проблему інтелектуального пошуку та здобуття знань. Вона втілена через протистояння двох героїв: Арманда і Джорджа. Перший іде слідом за іншими, такими ж, як і він, металургами. Йому достатньо знань, отриманих через стрічку. Інтелект Арманда являв собою застиглі знання. Він не вважав за потрібне самотужки опановувати і здобувати їх. Джордж, навпаки, прагнув досягти більшого. Це стало підтвердженням того, що юнакові притаманна здатність оригінально мислити, не зупинятися на досягнутому, здобувати все нові й нові знання. Багато наукових відкриттів, про які писали фантасти, стали реальністю. Світ змінюється і змінюємося ми. Можливо, дійсно, настане час, коли ми самостійно не схочемо або не зможемо вчитися, мислити… За нас все будуть вирішувати машини.
«Фах» - це оповідання – застереження, в якому, використовуючи фантастику, письменник розкриває протиприродність, абсурд того, що відбувається в реальному житті, і , моделюючи події твору на майбутнє, передбачає страшну катастрофу, до якої може призвести бездуховність технізованого суспільства. Письменник вірить у можливості людини з душею створити краще майбутнє.
* та просто добав ким би хотів стати ти, аби не допустити такого перевороту в майбутньому*
человек, что отличает былину от сказки. По преданию, родился он в
небольшом селе Карачарове, под городом Муромом. Илья был единственным
сыном у немолодых родителей — простых крестьян. Он тридцать три года
просидел не выходя из дому, не в силах подняться с места. Сидел бы он
сиднем и дальше, но судьба приготовила для Ильи другой путь.. .
Проходили через село Карачарово старцы, калики перехожие, благодаря
которым и стал Илья защитником Руси. Напившись заговоренной воды и
сделав первый шаг, Илья, можно сказать совершил первый свой подвиг —
победив самого себя, свои страхи и сомнения. На пути к «стольному
Киеву-граду» , ко дворцу Владимира Красна Солнышка, Илья в одиночку
побеждает целое войско, осадившее Чернигов. Вопреки уговорам жителей
города стать черниговским воеводой, Илья решает продолжить свой путь в
Киев. Он разгромил врагов не ради награды, а из сострадания к осажденным
людям. Оказав черниговцам, Илья продолжает свой путь, следуя
своему предназначению: сражаться со злом. Любой герой не был бы
таковым, если б ему не пришлось на своем пути совершать героические
поступки, наказывая разных злодеев. Первый из них, с которым пришлось
вступить в поединок Илье Муромцу — Соловей-Разбойник. Если образ Ильи
олицетворяет добрую силу, то Соловей-Разбойник — концентрация силы злой.
В отличие от героя-богатыря, образ Соловья — полностью вымышленный,
сказочный. Он вобрал в себя заботы русского народа, которому в конце X —
начале XI веков, приходилось противостоять набегам степных
кочевников. «Свищет злодей по-соловьему, кричит по-звериному, и от
посвиста соловьего да от крику звериного трава мурава пожухла вся,
лазоревы цветы осыпаются, темные леса к земле клонятся, а люди замертво
лежат! » — в этих словах словно слышется дыхание степного ветра-суховея,
несущего смерть и разруху.
Победив Соловья-Разбойника, Илья
привозит плененного злодея в Киев. Мне очень нравится эпизод, когда по
настоянию князя Владимира, Илья приказывает Соловью-Разбойнику «свиснуть
в пол-свиста» и все бояре, да и сам князь начинают прятаться со страху.
По-моему, в этом эпизоде русские люди, передававшие былину из уст в
уста, отразили свое отношение к власти и мнение о том, что никакой
правитель не сможет защитить свое государство без поддержки народа. Илья
Муромец совершает свои подвиги не ради княжеской награды, а ради
Руси-матушки. В служении русскому народу он находит свое призвание.
Потому-то, очутившись на перекрестке трех дорог, он едет в ту сторону,
которая пророчит погибель. Но могучему богатырю «смерть в бою не
писана» . «Повернул коня старый казак Илья Муромец и поехал в стольный
Киев-град нести службу ратную, биться с ворогами, стоять за Русь Великую
да за русский народ! » Этими словами заканчивается один из пересказов
былины об Илье Муромце и Соловье-Разбойнике. Но на самом деле, это не
конец, а только начало ратного пути легендарного богатыря, удел которого
— вечно сражается со злом, воплощенным в разных обличьях.