Семья дяди левонтия живёт бедно, но ярко. когда хозяин получает зарплату, не только его семью, но и всех соседей охватывает какая-то "неспокойность, лихорадка". тётка васёна быстро раздаёт долги, и один день все бесшабашно гуляют, а уже через несколько дней опять приходится занимать. их отношение к жизни показано через отношение к дому, в котором "были одни и ничего больше".окна у них кое-как застеклены (их выбивает довольно часто пьяный отец) , посередине избы находится "раскорячившись" печка. эти детали подчёркивают, что живёт семья дяди левонтия как придётся, не задумываясь. герой рассказа, находясь рядом с левонтьевскими , попадает под их влияние.
Володимир галактіонович короленко в своїй повісті «сліпий музикант» намагається розкрити перед читачем горе людини, що народився сліпим. він хоче показати нам, як важко людині, яка народилася сліпою, знайти своє призначення в житті. петро представляє весь світ у звуках і відчуттях. він представляє деякі зовсім незнайомі йому поняття в звуках. але в той же час, ці ж звуки сиплються на нього з усіх боків, не відпочинку. іноді він навіть не може витримати напору емоцій. кожен новий звук зачіпав у душі петра як би окрему струнку. а якщо торкнутися відразу всі струнки, то механізм розбудовується. так було, коли він вперше вийшов на весняну природу. після цього він кілька днів був у маренні. сприймаючи кожен звук окремо, він міг скласти мелодію. а, почувши чудову гру конюха іохима і своєї мами, у нього з’явилося потяг до музики. музика — ось спосіб висловити емоції, що переповнюють його з усіх сторін. дядько максим і його сестра, мама петра, їй знайти себе в житті. та петро не без їх розуміє своє призначення. дівчинка евеліна, майбутня дружина петра, зрозуміла його і йому своєю любов’ю, ласкою, чуйністю і співчуттям. петро «носився» зі своїм горем, не знаючи і не розуміючи свого призначення в житті, однак після зустрічі з убогим і волоцюгами він розуміє, що він живе в достатку. а жебраки хоч і зрячі, але вони сидять на морозі заради копійок. це дві сюжетні лінії, без яких розповідь втратило б свій сенс. без співчуття до інших петро не зрозумів би, що він не один нещасний в цьому світі. просто є різні сторони нещасть. повість закінчується концертом, який відзначає кінець юнацтва в життя сліпого музиканта. а що виховав його дядько максим каже собі: «так він прозрів…і зуміє нагадати щасливим про нещасні.»
