Сказку "Солдатская шинель" мы называем бытовой, потому что в ней обычные для такого типа сказки персонажи: находчивый солдат и глупый барин. Мы радуемся смекалке солдата и смеемся над растяпой-барином.
Предмет, который становится причиной торга между солдатом и барином, - солдатская шинель. Мы узнаем, что солдат умеет так постелить шинель, что умудряется и в голве ее положить, и укрыться. Но сказка не только об этом умении солдата. Мы узнаем о том, что служба солдатская в царские времена была очень суровой, что на походе никаких удобств у солдата не было: он должен был пользоваться тем, что было под рукой, что он постоянно нес с собой. Поэтому шинель для него служила не только одеждой, но и постелью. Солдаты много работали, времени для сна им отводилось мало. Они сильно уставали, и когда приходило время спать, от утомления быстро засыпали даже на жесткой постели, сделанной из шинели.
Барин жил в совершенно других условиях: спал на кровати, лежал на перине, голова на подушке, укрывался одеялом. Барин не работал и не знал тягот солдаткой жизни. Об этой разнице между жизнью солдата и барина и рассказывает нам сказка, причем симпатии рассказчика на стороне солдата.
Вовки активні переважно в нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони дають знати голосним виттям, що дуже відрізняється за своїм характером у дорослих самців, вовчиць та молодих, а також залежно від ситуації. Справа в тому, що за до різного роду завивань вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків на території зграї, появу людей та інші важливі події. Вовки мають також досить розвинуту міміку — вирази їхньої морди, пози та положення хвоста можуть бути вельми різноманітними, що віддзеркалює емоційний стан тварин та має першорядне значення для встановлення контактів між особинами або, навпаки, запобігання сутичок. Із органів чуття у вовків найрозвиненішим є слух, дещо слабкішими — зір та нюх.
Сказку "Солдатская шинель" мы называем бытовой, потому что в ней обычные для такого типа сказки персонажи: находчивый солдат и глупый барин. Мы радуемся смекалке солдата и смеемся над растяпой-барином.
Предмет, который становится причиной торга между солдатом и барином, - солдатская шинель. Мы узнаем, что солдат умеет так постелить шинель, что умудряется и в голве ее положить, и укрыться. Но сказка не только об этом умении солдата. Мы узнаем о том, что служба солдатская в царские времена была очень суровой, что на походе никаких удобств у солдата не было: он должен был пользоваться тем, что было под рукой, что он постоянно нес с собой. Поэтому шинель для него служила не только одеждой, но и постелью. Солдаты много работали, времени для сна им отводилось мало. Они сильно уставали, и когда приходило время спать, от утомления быстро засыпали даже на жесткой постели, сделанной из шинели.
Барин жил в совершенно других условиях: спал на кровати, лежал на перине, голова на подушке, укрывался одеялом. Барин не работал и не знал тягот солдаткой жизни. Об этой разнице между жизнью солдата и барина и рассказывает нам сказка, причем симпатии рассказчика на стороне солдата.
Вовки активні переважно в нічні години, але іноді їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони дають знати голосним виттям, що дуже відрізняється за своїм характером у дорослих самців, вовчиць та молодих, а також залежно від ситуації. Справа в тому, що за до різного роду завивань вовки обмінюються інформацією про наявність здобичі, появу інших вовків на території зграї, появу людей та інші важливі події. Вовки мають також досить розвинуту міміку — вирази їхньої морди, пози та положення хвоста можуть бути вельми різноманітними, що віддзеркалює емоційний стан тварин та має першорядне значення для встановлення контактів між особинами або, навпаки, запобігання сутичок. Із органів чуття у вовків найрозвиненішим є слух, дещо слабкішими — зір та нюх.
Объяснение: