Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. Видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 174.
Я хочу рассказать вам о моем друге Васе. Вася-сын судьи. Он смелый мальчик, честный, добрый, он умел держать слово. В тот год, когда произошла эта история, ему было семь или восемь лет. Мне было около девяти лет. Я был больше Васи, “худой и тонкий, как тростинка» . Мать Васи умерла, когда ему было шесть лет. С этого времени мальчик чувствовал постоянное одиночество. Отец слишком любил мать, когда она была жива, и не замечал мальчика из-за своего счастья. После смерти жены горе мужчины было таким глубоким, что он замкнулся в себе. Вася чувствовал горе от того, что умерла мама; ужас одиночества углублялся, потому что отец отворачивался от сына “с досадой и болью”. Все считали Васю бродягой и негодным мальчишкой, и отец тоже привык к этой мысли. Вася пробрался к нам в часовню, познакомился со мной и моей сестрой Марусей. Несмотря на свои четыре года, она ходила ещё плохо, неуверенно ступая кривыми ножками и шатаясь, как былинка; руки её были тонки и прозрачны; головка покачивалась на тонкой шее, как головка полевого колокольчика... ” Вася все время сравнивал Марусю со своей сестрой Соней, которой тоже было четыре года: “... Соня была кругла, как пышка, и упруга, как мячик. Она так резво бегала, когда, бывало, разыграется, так звонко смеялась, на ней всегда были такие красивые платья, и в тёмные косы ей каждый день горничная вплетала алую ленту”. Соня росла в достатке, за ней ухаживала горничная. Маруся росла в нищете и часто бывала голодна. За ней ухаживал я. Вася научился проявлять терпение. Когда Маруся не могла бегать и играть, Вася терпеливо сидел с ней рядом и приносил цветы. Он пожертвовал своим спокойствием и благополучием, навлёк на себя подозрения ради того, чтобы моя маленькая сестра могла радоваться игрушке — первый и последний раз в своей жизни. Вася -человек, полный доброты и сострадания.
Є на світі дивовижний птах — Стрепет. Він співає… чим, як ви думаєте, діти? Він співає крилом. Має він у своєму крилі особливу співучу пір’їнку. Летить Стрепет, і коли захочеться йому співати, то розправляє крила так, що співуча пір’їнка висувається і настроюється на спів. Лунає тонкий свист. Схожий він і на звучання найтоншої струни, коли по ній водити смичком, і на пісню вітру в тонкій стеблині очерету.
Та ось трапилось лихо. Загубив Стрепет співучу пір’їнку. Випала вона й упала на землю. Захотілось Стрепетові поспівати, а співучої пір’їнки немає.
Маленький Сергійко знайшов на землі співучу пір’їнку Стрепета, підняв її, побіг — і пір’їнка заспівала.
Почув Стрепет спів своєї пір’їнки, прилетів до хлопчика й Хлопчику, віддай мою співучу пір’їнку. Я не можу жити без пісні.
Повернув Сергійко Стрепетові співучу пір’їнку.
Багато років прожив на світі чоловік, що виріс з маленького Сергійка. Часто він згадував Стрепета, думав: «У кожної людини є своя співуча пір’їнка. Нещасливий той, у кого такої пір’їнки немає».
За матеріалами: О. Я. Савченко. Літературне читання. 4 клас. Підручник для загальноосвітніх навчальних закладів. Київ. Видавничий дім «Освіта», 2015 рік, стор. 174.
Вася пробрался к нам в часовню, познакомился со мной и моей сестрой Марусей.
Несмотря на свои четыре года, она ходила ещё плохо, неуверенно ступая кривыми ножками и шатаясь, как былинка; руки её были тонки и прозрачны; головка покачивалась на тонкой шее, как головка полевого колокольчика... ”
Вася все время сравнивал Марусю со своей сестрой Соней, которой тоже было четыре года: “... Соня была кругла, как пышка, и упруга, как мячик. Она так резво бегала, когда, бывало, разыграется, так звонко смеялась, на ней всегда были такие красивые платья, и в тёмные косы ей каждый день горничная вплетала алую ленту”. Соня росла в достатке, за ней ухаживала горничная. Маруся росла в нищете и часто бывала голодна. За ней ухаживал я. Вася научился проявлять терпение. Когда Маруся не могла бегать и играть, Вася терпеливо сидел с ней рядом и приносил цветы. Он пожертвовал своим спокойствием и благополучием, навлёк на себя подозрения ради того, чтобы моя маленькая сестра могла радоваться игрушке — первый и последний раз в своей жизни.
Вася -человек, полный доброты и сострадания.