Прометей – це міфічний герой. Його створили ще в Стародавній Греції. Світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. Правителі одних держав намагалися завоювати інші народи. І в країнах тирани знущалися зі свого народу. Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм.
Прометей захотів до людям. Він вирішив дати їм вогонь, який палав на Олімпі. Вогонь здатен освітлювати все навколо. Титан мав велике і благородне серце, тому став на до людям. Прометей навчив людей будувати житло, обробляти землю за до тварин. Крім того, навчив їх рахувати і писати. Прометей навчав смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, користуватися щедрими дарами природи.
Він став символом свободи, боротьби за краще життя. Вогонь,
подарований титаном, полегшив життя первісним людям. А Прометей за це отримав пекельні муки. Ця стародавня легенда живе у віках. І кожен народ хоче мати свого Прометея. І ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і кращу долю.
Розум Прометея, сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.Ім’я Прометея буквально означає “той, що думає наперед”, тобто бачить майбутнє. Образ Прометея знайшов втілення в трагедії Есхіла “Прометей закутий”. Прометей не лише бачить майбутнє, а й творить його. Він – великий творець культури людства.
Люди оцінили вчинок Прометея. Адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. Не згас на землі вогонь, подарований Прометеєм. Зараз на згадку про самопожертву мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстені з коштовним камінням. Більшість людей задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартує навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Я ж відповім —звичайно. Тому що найвища мета Буття — навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним. Ось чому нас вчить Прометей.
Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він викрав для людей небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе.
Хтось може сказати, що Прометей безсмертний, тому йому було легше зважитись на героїчний вчинок і самопожертву. Це не так, тому що вічні муки страшніші за смерть. А усвідомлення наслідків свого вчинку і невідворотності покарання вимагає найбільшої мужності і самовіддачі для втілення своїх задумів. Також Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Він боровся за справедливість, рівність, братерство людей достойних кращої долі, ніж вони мали. Прометей — це борець за свободу і захист людей, один із найшляхетніших міфічних образів світу. Він не просто благодійник, а й мученик заради людства. Тому йому ставлять пам’ятники, часто оспівують у літературі та інших видах мистецтва.
Саме таких людей, як Прометей, зараз дуже мало, бажано, щоб їх побільшало. Але трапляються такі люди, що готові віддати життя за свободу свого народу. Одним із таких людей є мій прадід Василь Омелянович Макух.
Це було 5 листопада 1968 року напередодні річниці червоної революції. Несподівано Василь Макух здійснив акт самоспалення, облившись бензином. Живий смолоскип палав на Хрещатику, останніми словами Василя Макуха був крик: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”. 6-го листопада Василь Макух помер від несумісних з життям опіків. Це був протест проти поневолення українського народу. Прогресивна світова спільнота схиляє голови перед героєм.
Ще з юних літ він боровся за свободу України. Його зловили раненько, зачепили гаком за ноги і волокли. Йому відрізали стопу ноги і кинули в табір на знищення і тортури, що його ще більше загартувало. Нікого не видав і не покаявся. Майже десятирічне ув’язнення в таборах Мордовії. У нього була єдина мета — продовжити боротьбу за Україну.
Прожив Василь Макух мало, пройшов тернисту дорогу, іншого виду протесту не знайшов. Щастя не зазнав, але має право на пам’ять.
Також у всьому світі широко відоме ім’я студента Яна Палаха, який здійснив акт самоспалення у Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами. По смерті Палаха усе суспільство Чехословаччини піднялося на боротьбу з радянськими окупантами.
Сьогодні у Чехії Ян Палах є національним героєм, про нього знімають фільми. Його смерть об’єднала чехів і словаків у потужний рух опору.
Їх вогонь буде вічно горіти в наших серцях, в нашій пам’яті. Ніхто не в змозі загасити дарунок Прометея.
Я думаю, що якби я опинилася в ситуації, коли треба було б зробити героїчний вчинок для людей України, не задумуючись зробила б це. Адже Прометей тому і є вічним образом загальнолюдського значення, що знаходить чисельні застосування в літературах різних народів і часів. А я ще додала б і в житті.
Сон героя переносит нас в Обломовку, где человеку живется уютно и он чувствует себя защищенным от внешнего мира. Ничего там не будоражит человеческое сознание, во всем мире царит гармония. Пространство Обломовки отделено от внешнего мира, и обломовцы лишь по слухам знают, что где-то есть иной, «темный мир». Они довольны своей жизнью и ничего не нарушает ее размеренный ход: рождение, крестины, свадьба, именины, праздники, шумные обеды… Жители Обломовки не задают себе вопрос «почему?», их сознание свободно от каких-либо мыслей. Труд в Обломовке считается наказанием за грехи предков.
Рисуя картину жизни Обломовки, автор рассказывает и о жизни ее хозяев. «Сам Обломов – старик тоже не без занятий… Он целое утро сидит и неукоснительно наблюдает за всем, что делается на дворе», – с иронией говорит Гончаров. Но все хозяйство постепенно приходит в упадок. Приказчику не составляет особого труда обворовывать беспечного и бесхозяйственного старика Обломова, который даже не знает, сколько доходов приносит его имение. Мать Илюши тоже занята «делом», все свободное время она посвящает выбору блюд для завтраков, обедов и ужинов. «Забота о пище была первая и главная жизненная забота в Обломовке», здесь царил культ еды.
В таких условиях формировался характер героя. В начале картины Обломов предстает перед читателем человеком с огромными возможностями , талантливым, энергичным. Он активен, умен, любознателен, не по годам наблюдателен. Он будоражит сонное царство Обломовки неуемной детской энергией. В иных условиях Илюша, несомненно, достиг бы больших успехов, но воздействие обломовской среды было настолько сильным, что ребенку было очень трудно ему противостоять. Илье постоянно внушали, что он барин, что у него есть Захар и еще триста Захаров. Когда Захар натягивает на Илюшу чулки, мальчик «только и знает, что подставляет ему лежа то ту, то другую ногу; а чуть что покажется ему не так, то он поддаст Захарке ногой в нос».
У Обломова не было необходимости трудиться, так как все делали крепостные крестьяне, слуги. Любая попытка мальчика сделать что-нибудь самостоятельно пресекалась. Стоило ему выбежать одному за пределы двора или открыть форточку, как родители, тетки и няньки бросались к нему, чтобы уберечь от невидимой опасности.
Сон переносит Обломова во времени, но в его существовании почти ничего не меняется. Перемены затрагивают лишь внешнюю сторону. Учеба в «пансионе» Штольца не повлияла на жизнь Ильи, так как его родители в образовании видели только выгоду. Старик Обломов смотрел на книгу, «как на вещь, назначенную для развлечения, от скуки и от нечего делать». Родители не утруждали сына учебой. Чтобы он не похудел, не заболел и не перетрудился, ему часто разрешали пропускать занятия: «Ученье-то не уйдет, а здоровья не купишь». Результатом такого воспитания и образа жизни Обломовки стала утрата героем инициативы и самостоятельности.
Сон Обломова выдержан в стиле сказки и более полно и глубоко раскрыть образ главного героя, рассмотреть его мечты и представления о жизни на подсознательном уровне. В выразительной картине сна представлен собирательный образ Обломовки, сонного царства, губящего в человеке живое, активное и мыслящее начало. Это образный и смысловой ключ к пониманию всего романа, и, несомненно, самостоятельное творение.
Прометей – це міфічний герой. Його створили ще в Стародавній Греції. Світ навколо був жорстоким, відбувалися постійні війни. Правителі одних держав намагалися завоювати інші народи. І в країнах тирани знущалися зі свого народу. Людям потрібен був захисник. І Прометей став цим героєм.
Прометей захотів до людям. Він вирішив дати їм вогонь, який палав на Олімпі. Вогонь здатен освітлювати все навколо. Титан мав велике і благородне серце, тому став на до людям. Прометей навчив людей будувати житло, обробляти землю за до тварин. Крім того, навчив їх рахувати і писати. Прометей навчав смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, користуватися щедрими дарами природи.
Він став символом свободи, боротьби за краще життя. Вогонь,
подарований титаном, полегшив життя первісним людям. А Прометей за це отримав пекельні муки. Ця стародавня легенда живе у віках. І кожен народ хоче мати свого Прометея. І ніякий тиран не зумів погасити вогонь боротьби за свободу і кращу долю.
Розум Прометея, сила духу, альтруїзм і мужнє страждання заради їхнього щастя завжди хвилюватимуть прийдешні покоління.Ім’я Прометея буквально означає “той, що думає наперед”, тобто бачить майбутнє. Образ Прометея знайшов втілення в трагедії Есхіла “Прометей закутий”. Прометей не лише бачить майбутнє, а й творить його. Він – великий творець культури людства.
Люди оцінили вчинок Прометея. Адже донині пам’ятаємо ми цю давню легенду. Не згас на землі вогонь, подарований Прометеєм. Зараз на згадку про самопожертву мужнього титана люди носять металеві каблучки і перстені з коштовним камінням. Більшість людей задумуються, чи потрібна була така самопожертва, чи вартує навіть найгероїчніший вчинок таких пекельних страждань? Я ж відповім —звичайно. Тому що найвища мета Буття — навчитися підкорювати свої власні потреби суспільним, загальнонародним. Ось чому нас вчить Прометей.
Зевс для Прометея не тільки тиран, а й заздрісник, який не може простити титану того, що він викрав для людей небесний вогонь і залишився непохитний. Прометей не тільки не кається, але й кидає виклик громовержцю. Він пишається тим, що зробив людей схожими на себе.
Хтось може сказати, що Прометей безсмертний, тому йому було легше зважитись на героїчний вчинок і самопожертву. Це не так, тому що вічні муки страшніші за смерть. А усвідомлення наслідків свого вчинку і невідворотності покарання вимагає найбільшої мужності і самовіддачі для втілення своїх задумів. Також Прометей осмілився протистояти богам і вступитися за знедолених. Він боровся за справедливість, рівність, братерство людей достойних кращої долі, ніж вони мали. Прометей — це борець за свободу і захист людей, один із найшляхетніших міфічних образів світу. Він не просто благодійник, а й мученик заради людства. Тому йому ставлять пам’ятники, часто оспівують у літературі та інших видах мистецтва.
Саме таких людей, як Прометей, зараз дуже мало, бажано, щоб їх побільшало. Але трапляються такі люди, що готові віддати життя за свободу свого народу. Одним із таких людей є мій прадід Василь Омелянович Макух.
Це було 5 листопада 1968 року напередодні річниці червоної революції. Несподівано Василь Макух здійснив акт самоспалення, облившись бензином. Живий смолоскип палав на Хрещатику, останніми словами Василя Макуха був крик: “Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!”. 6-го листопада Василь Макух помер від несумісних з життям опіків. Це був протест проти поневолення українського народу. Прогресивна світова спільнота схиляє голови перед героєм.
Ще з юних літ він боровся за свободу України. Його зловили раненько, зачепили гаком за ноги і волокли. Йому відрізали стопу ноги і кинули в табір на знищення і тортури, що його ще більше загартувало. Нікого не видав і не покаявся. Майже десятирічне ув’язнення в таборах Мордовії. У нього була єдина мета — продовжити боротьбу за Україну.
Прожив Василь Макух мало, пройшов тернисту дорогу, іншого виду протесту не знайшов. Щастя не зазнав, але має право на пам’ять.
Також у всьому світі широко відоме ім’я студента Яна Палаха, який здійснив акт самоспалення у Празі на знак протесту проти окупації Чехословаччини радянськими військами. По смерті Палаха усе суспільство Чехословаччини піднялося на боротьбу з радянськими окупантами.
Сьогодні у Чехії Ян Палах є національним героєм, про нього знімають фільми. Його смерть об’єднала чехів і словаків у потужний рух опору.
Їх вогонь буде вічно горіти в наших серцях, в нашій пам’яті. Ніхто не в змозі загасити дарунок Прометея.
Я думаю, що якби я опинилася в ситуації, коли треба було б зробити героїчний вчинок для людей України, не задумуючись зробила б це. Адже Прометей тому і є вічним образом загальнолюдського значення, що знаходить чисельні застосування в літературах різних народів і часів. А я ще додала б і в житті.
Объяснение:
надеюсь )))
Сон героя переносит нас в Обломовку, где человеку живется уютно и он чувствует себя защищенным от внешнего мира. Ничего там не будоражит человеческое сознание, во всем мире царит гармония. Пространство Обломовки отделено от внешнего мира, и обломовцы лишь по слухам знают, что где-то есть иной, «темный мир». Они довольны своей жизнью и ничего не нарушает ее размеренный ход: рождение, крестины, свадьба, именины, праздники, шумные обеды… Жители Обломовки не задают себе вопрос «почему?», их сознание свободно от каких-либо мыслей. Труд в Обломовке считается наказанием за грехи предков.
Рисуя картину жизни Обломовки, автор рассказывает и о жизни ее хозяев. «Сам Обломов – старик тоже не без занятий… Он целое утро сидит и неукоснительно наблюдает за всем, что делается на дворе», – с иронией говорит Гончаров. Но все хозяйство постепенно приходит в упадок. Приказчику не составляет особого труда обворовывать беспечного и бесхозяйственного старика Обломова, который даже не знает, сколько доходов приносит его имение. Мать Илюши тоже занята «делом», все свободное время она посвящает выбору блюд для завтраков, обедов и ужинов. «Забота о пище была первая и главная жизненная забота в Обломовке», здесь царил культ еды.
В таких условиях формировался характер героя. В начале картины Обломов предстает перед читателем человеком с огромными возможностями , талантливым, энергичным. Он активен, умен, любознателен, не по годам наблюдателен. Он будоражит сонное царство Обломовки неуемной детской энергией. В иных условиях Илюша, несомненно, достиг бы больших успехов, но воздействие обломовской среды было настолько сильным, что ребенку было очень трудно ему противостоять. Илье постоянно внушали, что он барин, что у него есть Захар и еще триста Захаров. Когда Захар натягивает на Илюшу чулки, мальчик «только и знает, что подставляет ему лежа то ту, то другую ногу; а чуть что покажется ему не так, то он поддаст Захарке ногой в нос».
У Обломова не было необходимости трудиться, так как все делали крепостные крестьяне, слуги. Любая попытка мальчика сделать что-нибудь самостоятельно пресекалась. Стоило ему выбежать одному за пределы двора или открыть форточку, как родители, тетки и няньки бросались к нему, чтобы уберечь от невидимой опасности.
Сон переносит Обломова во времени, но в его существовании почти ничего не меняется. Перемены затрагивают лишь внешнюю сторону. Учеба в «пансионе» Штольца не повлияла на жизнь Ильи, так как его родители в образовании видели только выгоду. Старик Обломов смотрел на книгу, «как на вещь, назначенную для развлечения, от скуки и от нечего делать». Родители не утруждали сына учебой. Чтобы он не похудел, не заболел и не перетрудился, ему часто разрешали пропускать занятия: «Ученье-то не уйдет, а здоровья не купишь». Результатом такого воспитания и образа жизни Обломовки стала утрата героем инициативы и самостоятельности.
Сон Обломова выдержан в стиле сказки и более полно и глубоко раскрыть образ главного героя, рассмотреть его мечты и представления о жизни на подсознательном уровне. В выразительной картине сна представлен собирательный образ Обломовки, сонного царства, губящего в человеке живое, активное и мыслящее начало. Это образный и смысловой ключ к пониманию всего романа, и, несомненно, самостоятельное творение.