СТИЛИСТИЧЕСКИЕ ФИГУРЫ:
Поэтический синтаксис (синтаксические приёмы или фигуры поэтической речи)
- антитеза/противопоставление;
- градация - например: светлый - бледный - едва заметный;
- инверсия - необычный порядок слов в предложении с очевидным нарушением синтаксической конструкции;
- повторы/рефрен;
- риторический во обращение - повышают внимание читателя и не требуют ответа;
- умолчание - незаконченное, неожиданно оборванное предложение, в котором мысль высказана не полностью, читатель додумывает её сам.
А.А.БЛОК, " О, ВЕСНА БЕЗ КОНЦА И БЕЗ КРАЮ"
Німецький поет Г. Гайне сказав: «Кожна людина — це неповторний світ. Під кожною могильною плитою — світова історія». Як на мене, наше завдання не зруйнувати цей світ, а спробувати розібратись у ньому.
Якщо взяти пригорщу піску та добре роздивитися її під мікроскопом, то виявиться, що немає жодної піщинки, схожої на іншу. Краплини дощу, які на перший погляд повинні бути схожими, при детальному вивченні виявляються зовсім різними. І так можна перелічити все живе й неживе на землі, від сніжинок до зебр, від листка на дереві до квітки, від комахи до слона і, нарешті, до людини. Все це унікальний витвір природи. Саме так, ми — унікальний витвір. Розумієте — унікальний! Тобто неповторний по своїй суті, за своєю формою. Ми різні: ми по-різному сприймаємо обставини життя, по-різному на них реагуємо. Ми можемо бути адекватними і неадекватними, красивими і некрасивими, розумними і не дуже. Але є те, що нас об’єднує. Всі ми — люди, а основною ознакою людини є розуміння і всепрощення. Іноді нам здається, що всі люди навколо нас неприязні, вони не поділяють нашої точки зору, їм не подобається наш одяг, манера вести розмову тощо. Але ж озирніться! Всі ці люди — це ми з вами.
Кожна людина — неповторна! Тож давайте її сприймати саме як явище неординарне, давайте пробачати одне одному, довіряти. Давайте принаймні спробуємо бути терпимішими, адже всі ми діти матінки-природи. У всіх нас різні почуття, емоції, і не можна однозначно сказати, хто правий в тій чи іншій ситуації. Любімо одне одного, поважаймо. Нехай розквітнуть усі наші таланти, нехай кожна людина зрозуміє, що завдання життя не в тому, щоб бути на стороні більшості, а в тому, щоб жити згідно із внутрішнім законом, законом справжньої людини.
Ф. Шиллер принимал участие в деятельности литературного общества «Блюменорден», созданного Г. Ф. Харсдёрфером в XVII веке для «очистки немецкого литературного языка», сильно засорённого в годы Тридцатилетней войны[45].
Известнейшие Шиллера, написанные им в рамках «года » (1797)[46] — Кубок (Der Taucher), Перчатка (Der Handschuh), Поликратов перстень (Der Ring des Polykrates) и Ивиковы журавли (Die Kraniche des Ibykus), стали знакомы российским читателям после переводов В. А. Жуковского.
Мировую известность получила его «Ода к радости» (1785), музыку к которой написал Людвиг ван Бетховен.