Стихотворение "утёс". во какие слова представить созданные автором образы?
2. какие метафоры использует автор, когда говорит о тучке и утёсе? как вы думаете, почему именно эти слова выбрал автор?
3. какое настроение у вас возникло при чтении?
файл со стихотворением прикреплён. ​

У своєму творі «Міщанин у дворянстві» французький комедіограф Мольєр підняв актуальну на той час проблему – спробу заможних буржуа зайняти місце зубожілій аристократії. За свої гроші деякі панове могли купити дворянський титул, але змінити свою сутність вони не могли. Так і у випадку з головним героєм комедії – паном Журденом. Його батько був купцем, але він вважає за краще це приховувати. Сам він грубий, неотесаний і неосвічений, але сподівається наблизитися до світського суспільства, надівши маску дворянина. Для цього він наймає цілу армію працівників. Над ним працюють кравці, перукарі, вчителі, музиканти, щоб зробити зі звичайного міщанина «породистого» аристократа, але результати залишають бажати кращого.

Одержимість Журдена приносить багато клопоту і неприємностей його домочадцям: розсудливої пані Журден, дочки Люсіль. Однак працівники тільки й раді виманювати гроші у простодушного буржуа, який готовий заплатити за те, що похвалять його халат або назвуть його «Ваша світлість». Добротою Журдена користується не тільки прислужуючий персонал, а й самі аристократи. Так, наприклад, він заводить дружбу з графом Дорантом, який часто займає у нього гроші і не повертає. Його борг все зростає, а Журден лише радіє, що у нього в друзях справжні дворяни. Невгамовно щедро він поводиться і по відношенню до вдови маркізи Дорімени. Він обсипає її подарунками і увагою, в той час як хитрий Дорант приписує всі ці розтрати собі. В кінці комедії саме йому віддає перевагу Доримена.

У своїй гонитві за титулом, Журден мало не завадив щастю власної дочки. Коли коханий Люсіль прийшов до нього просити її руки, він відразу ж йому відмовив, так як молода людина не була дворянських кровей. Пані Журден намагалася напоумити чоловіка, нагадуючи, що вони і самі з міщанського стану, але він і чути про це не хотів. Однак у цій комедії щасливий кінець. За до свого вірного слуги Ковьеля, Клеонт все ж домігся руки Люсіль. Не останню роль в цьому зіграло саме марнославство Журдена. Ковьель розповів йому, що він є колишнім другом його покійного батька, який, за його словами, був справжнім дворянином. Після цього Журдену можна було розповідати, що завгодно і він всьому охоче вірив. Так він повірив і у те, що переодягнений Клеонт син турецького султана. За таку людину він без сумнівів віддав свою дочку. Розв’язкою комедії стали два весілля.

У сатиричній комедії Мольєра переглядають і риси класичної італійської комедії дель арте. Недарма герої носять маски, що не збігаються з їх сутністю. Журден хоче здаватися дворянином, хоча не є таким ні за походженням, ні за вихованням. Ковьель постає перед ним турецько-поданим, Клеонт – сином турецького султана. Дорант бреше Дорімені, що він багатий як буржуа. Та й сама Доримена не така ідеальна, як може здатися на перший погляд. Всякий раз, приймаючи дорогі подарунки, вона з манірністю картає Доранта в розтратах. Разом з тим, в цьому творі є і відступ від класичної комедії. У ньому мова наближена до народної, а також проглядає додаткова лінія любові послуг.

Калинов — тихий городок с размеренным ритмом жизни. На протяжении всей пьесы он статичен и пуст. В произведении нигде нет указаний на то, что по городу гуляют люди, слышится шум проезжающего транспорта. В целом Калинов производит впечатление мертвого города. Зато странницу Феклушу пребывание в нем приводит в восхищение: «...в обетованной земле живете». Полная характеристика Калинова звучит в устах Кулигина. «Паршивый городишко», — говорит он, имея в виду не только сам город, но его обитателей, живущих по законам Домостроя. «В мещанстве... ничего кроме грубости да бедности нагольной не увидите». Даже «тротуар сделали, а не гуляют», хотя город окружает великолепная природа. Большую часть времени богатые горожане проводят дома, занимаются хозяйством и наживаются на чужом добре, как Дикой, который присвоил состояние своего племянника Бориса. Читая пьесу, кажется, что судьба Катерины изначально никак не связана с общественной жизнью Калинова. В самом деле, наиболее яркие представители двух крайних проявлений общественной жизни Калинова — Кулигин и Дикой — на всем протяжении «Грозы» ни разу не обменялись репликами с Катериной. Но драматург, раздвинув рамки драмы на всю пестроту местной жизни, показывает нам гнетущую, порабощающую силу общественного мнения, которая в конечном счете и привела героиню пьесы к обрыву Вопги. ВСПОМНИМ знаменитую реплику Кулигина: «Жестокие нравы, сударь, в нашем городе, жестокие!» Вспомним его знаменитый монолог о слезах невидимых и неслышимых, что льются за запорами. Вспомним, как озабочена Кабанова тем, что скажут люди: «Никому не закажешь говорить: в глаза не посмеют, так за глаза станут». Не может не думать об.этом и Борис: «Видеть ее никогда нельзя, да еще разговор какой выйдет, ее-то в беду введешь. Ну, попал я в городок!» Об этом же говорит и Кудряш: «А то ведь здесь какой народ. Сами знаете. Съедят, в гроб вколотят». Только сама Катерина поначалу не желает считаться с общественным мнением калиновских жителей: «Пусть все знают, пусть все видят, что я делаю. Коли я для тебя греха не побоялась, побоюсь ли я людского суда?» Однако и ей оказалось не под силу снести тяжесть «людского суда»: «Все и ходят за мной целый день, — жалуется она Борису, — и смеются мне прямо в глаза».