Стихотворение «Бесы» – это повествование автора о самом себе. Таким образом Пушкин рассказывает о своем месте в жизни. Он и есть тот лирический герой, который сбился с пути, пробирается сквозь холод, страх и бесов сквозь «чистое поле» и «неведомые равнины». Найди в тексте и выпиши строки, подтверждающие данное суждение.
1.Установлен в честь Воскресения Иисуса Христа, которое является центром всей библейской истории и основой всего христианского учения. ... У христиан название праздника приобрело иное толкование — «прехождение от смерти к жизни, от земли к небу».
3.На Руси праздник Пасхи издавна праздновался не просто пышно, не просто пышно, громко и шумно, но вкладывалось в эти гуляния и разговения много любви и упования счастья! «… Нельзя не любить это время, – продолжал Гоголь, – уже не говоря, что оно связано со всем, что есть самого святого в нашей вере
4. (фото)
щас попробую ответить еще на 2 и 5 вопрос подожди минуток 10
якось так)
Объяснение:
У Гофмана гротеск як художній прийом зберігає зв’язок зі своєю первісною природою і водночас успішно виконує сатирично-викривальні функції.
Повість-казка «Крихітка Цахес...» насичена образами-гротесками, гротескними ситуаціями. Вона є узагальненим образом сучасної письменникові німецької дійсності.
Адже усе, що Гофман у своїх творах називав філістерством, було не вигадкою, а живою реальністю, з якою письменникові доводилося постійно стикатися. Філістери, люди обмежені, а часто і просто нікчемні, чудово почувалися в Німеччині — вони були в бюрократичному апараті, в комерції, в науці і навіть у літературі. За спогадами сучасників, Гофман вважав, що найбільше їх зосередилося саме в Берліні.
Повсюдно люди посередніх здібностей завдяки владі, зв’язкам, а часто і грошам посідали високе суспільне становище та ще й вимагали, щоб оточення визнавало їхній розум і талант лише за те, що вони обіймають значні посади.
Глибокий викривальний зміст твору був очевидним завжди: зобразити князів, високопосадовців і навіть університетського професора відвертими дурнями — справді «межа всьому». Образ малюка Цахеса — нікчеми, який без розуму і таланту швидко досяг кар’єрних висот, присвоюючи чужі заслуги, ще більше увиразнювала цю важливу проблему: ентузіастові-романтику важко жити у філістерському суспільстві, де чеснотами виступають марнославство, лицемірство, невігластво і пихатість.
Автор дійшов висновку: багатство й людська глухота, те, що люди забували закони природи й краси, — все це призвело до панування безглуздості й вульгарності. Але Гофман вірив у велику силу мистецтва — перемога на сторінках його казки можлива, але у світі людей все набагато складніше. Цим і пояснював іронічний фінал твору. Таким чином, занепад бездуховності призвів до збільшення філістерського світу, а її відродження — навпаки, до процвітання життя у суспільстві.