Ссочинением 7 класс сочинение на тему "мой пушкин" по плану 1. определить основную мысль(сформулировать тезис) 2. подобрать доказательства 3. сформулировать вывод 40
Кондрат КрапивКондрат Кондратьевич Атрахович22 февраля (5 марта) 1896, деревня Низок, ныне Узденского района Минской области — 7 января 1991.
Белорусский советский писатель, народный писатель БССР (1956), академик (1950) и вице-президент (с 1956) АН БССР. Родился в крестьянской семье. В 1915 году мобилизован в царскую армию. В 1920 году вступил в Красную Армию (служил до 1923), участвовал в освободительном походе в Западную Белоруссию (1939), в боях с белофиннами и в Великой Отечественной войне 1941-1945. Окончил педагогический факультет Белорусского университета им. В.И. Ленина (1930). Литературную деятельность начал в 1922 году. Творчество Крапивы сыграло важную роль в развитии сатирических жанров в белорусской советской литературе. Автор многочисленных басен, стихов, поэм, рассказов (сборники "Крапива", 1925, "Басни", 1927, "Люди-соседи", 1928, "Живые явления", 1930, и др.), романа "Медведичи" (книга 1, 1932). Крапива много и плодотворно работает в драматургии; ему принадлежат: героическая драма "Партизаны" (1937), комедия "Кто смеется последним" (1939; Государственная премия СССР, 1941), пьесы "С народом" (1948), "Люди и дьяволы" (1958) и др. Послевоенному мирному строительству посвящены комедии "Поют жаворонки" (1950; Государственная премия СССР, 1951) и "Заинтересованное лицо" (1953). Актуальные по своей тематике, произведения Кондрата Крапивы остросюжетны, насыщены живым народным юмором. Известен также как переводчик русской и зарубежной классики. Книги и пьесы Крапивы переведены на многие языки народов СССР и зарубежных стран. Депутат Верховного Совета БССР 2—8-го созывов.ПРИЗЫ И НАГРАДЫ Государственная премия СССР (1971) за участие в комплексе работ по белорусской лингвогеографии. Награждён 3 орденами Ленина, орденом Октябрьской Революции, 3 др. орденами, а также медалями.
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".
Белорусский советский писатель, народный писатель БССР (1956), академик (1950) и вице-президент (с 1956) АН БССР.
Родился в крестьянской семье. В 1915 году мобилизован в царскую армию. В 1920 году вступил в Красную Армию (служил до 1923), участвовал в освободительном походе в Западную Белоруссию (1939), в боях с белофиннами и в Великой Отечественной войне 1941-1945.
Окончил педагогический факультет Белорусского университета им. В.И. Ленина (1930). Литературную деятельность начал в 1922 году. Творчество Крапивы сыграло важную роль в развитии сатирических жанров в белорусской советской литературе. Автор многочисленных басен, стихов, поэм, рассказов (сборники "Крапива", 1925, "Басни", 1927, "Люди-соседи", 1928, "Живые явления", 1930, и др.), романа "Медведичи" (книга 1, 1932). Крапива много и плодотворно работает в драматургии; ему принадлежат: героическая драма "Партизаны" (1937), комедия "Кто смеется последним" (1939; Государственная премия СССР, 1941), пьесы "С народом" (1948), "Люди и дьяволы" (1958) и др. Послевоенному мирному строительству посвящены комедии "Поют жаворонки" (1950; Государственная премия СССР, 1951) и "Заинтересованное лицо" (1953). Актуальные по своей тематике, произведения Кондрата Крапивы остросюжетны, насыщены живым народным юмором. Известен также как переводчик русской и зарубежной классики. Книги и пьесы Крапивы переведены на многие языки народов СССР и зарубежных стран. Депутат Верховного Совета БССР 2—8-го созывов.ПРИЗЫ И НАГРАДЫ
Государственная премия СССР (1971) за участие в комплексе работ по белорусской лингвогеографии.
Награждён 3 орденами Ленина, орденом Октябрьской Революции, 3 др. орденами, а также медалями.
У повісті розповідається про події XIII ст. серед Карпатських гір У квітучій долині, де лежить мальовниче село Тухля. Жителі його становлять дружну громаду миролюбних трудівників. На чолі громади стоїть Захар Беркут — вже старий мудрий чоловік.
Громада живе вільним, незалежним життям, але ось у долині з’являється боярин Тугар Вовк, який прагне підкорити тухольців своїй владі. Але ті не хочуть підпорюватись та стають на оборону своїх прав. Громада вирішує вигнати Тугара Вовка з Тухольщини.
На Руську землю в цей час вдираються монгольські полчища. Ось вони вже підступили до Карпат. Підступний боярин вступає в змову з монголами, щоб вони до йому підкорити волелюбну громаду. За це він обіцяє провести ворогів через гори.
Разом з боярином у монгольський табір потрапила і його донька Мирослава, яка, на відміну від батька, пройнялася глибокою повагою до тухольців та покохала молодшого сина Захара Беркута — Максима.
Під час першого бою з монголами частину юнаків було перебито, а Максима взяли у полон.
Захарові Беркуту наснився дивний сон. "Здавалось йому, немов нині їх щорічне свято Сторожа (назва великого кам’яного стовпа-вартового), і вся громада зібрана довкола каменя при вході тухольської тіснини: дівчата в вінках, молодці з музикою, всі в празничних строях. Оце він, найстарший віком у громаді, перший наближається до святого каменя і починає молитися до нього. Якісь таємничі, тривожні, болючі почуття опановують його серце під час молитви; щось щемить у нього в глибині душі — і сам він не знає, що таке. Він молиться гаряче, по двох-трьох словах звичайної молитви він відступає від стародавніх, звичаєм усталених зворотів; якась нова, гарячіша, пориваюча молитва плине з його уст; уся громада, потрясена нею, паде ниць на землю, і він сам робить те саме. Але слова не перестають темно робиться кругом, чорні хмари покривають небо, громи починають бити, блискавиці палахкотять і облітають увесь небозвід осліпляючим огнем, земля здригається — і разом, звільна перехиляючись, святий камінь рушається з місця і з страшенним лускотом валиться на нього".