Составьте кластер «Александр Сергеевич Пушкин». Отразите в нём всё, что вам известно о знаменитом поэте и его творчестве. Можете использовать дополнительные источники.
Антоновские яблоки» — это наплывающие, сменяющие друг друга картины природы, связанные единым поэтическим впечатлением — грустью по уходящему времени. «Антоновские яблоки» в этом смысле очень похожи на элегию — лирическое стихотворение, выражающее философские размышления, грустные раздумья, даже скорбь лирического героя, а Бунин в «Антоновских яблоках» явно грустит о судьбе поместного дворянства. Иными словами, «Антоновские яблоки» — это психологический рассказ, так как имеет форму внутреннего монолога и передаёт чувства автора — лирического героя. Лиризм «Антоновских яблок» выражается не только в том, что весь рассказ, по существу, является лирическим монологом автора, но и в самой установке на воспоминание о детстве, юности, умерших любимых родственниках. Изменение взгляда взрослеющего, а потом стареющего автора демонстрируется через лирический пейзаж: в детстве это пышная осень первоначальной поры, «очей очарованье» , в юности — октябрьская осень с заморозками и дождями, в зрелости — ноябрьская, в старости — переходящая в зиму. Лиризм рассказу придаёт и особенная мелодика фразы, что ещё больше сближает бунинскую прозу с поэзией. Ритмичность, мерная, торжественная интонация, высокий строй языка - вот что характерно для лирической прозы Бунина. Подводя итог вышесказанному, необходимо отметить: «Антоновские яблоки» — философский рассказ о беспощадно уходящем времени, о жизни, которая быстро проходит, оставляя в душе человека светлые воспоминания и одновременно тоскливую безнадёжность.
Нечуй-Левицький належить до числа письменників, творчість яких упродовж п’ятдесяти років «працювала» на звільнення народу з-під духовного та національного ярма.
І. Левицький – громадянин сформувався раніше, ніж І.Нечуй-Левицький – письменник. Літературну діяльність він почав у 30 років, коли події минулого і сучасного міг оцінювати усвідомлено й тверезо, коли дума про народ, драматизм його долі цілком полонили його чуйне серце.
У дитинстві значний вплив на Івана справила його нянька, баба Мотря. Його батьки жили спершу у тісному приміщенні, і діти спали на кухні, разом з нянькою. Та знала безліч пісень і казок, водила малого з собою по весіллях і хрестинах.
Любов'ю до літератури І.С.Нечуй-Левицький завдячує батьку - той не любив хазяйнувати, а був затятим книголюбом-читальником. Семен Левицький був прогресивним священником, читав проповіді українською мовою, збирав народні пісня та обряди. Мав удома багато праць з історії України, зокрема, рукописних. Через батька Іван познайомився зокрема із творістю Шевченка.
Коли малий Іван вчився ще в першому класі семінарії, під час контрактового ярмарку в Києві він побачив на вітрині французькі книжки. Першу з них ("Кривий біс" Лесажа) прочитав зі словником, а надалі всі гроші, що давав батько на гостинці, витрачав на книжки, написані французькою мовою. Так в бібліотеці майбутнього письменника з'явилися "Дон-Кіхот", твори Шатобріана та Е.Сю. Особливо пишався Іван ілюстрованою "Божественною комедією" Данте.
Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя "Думи про Нечуя", яку дуже любив.
Антоновские яблоки» — это наплывающие, сменяющие друг друга картины природы, связанные единым поэтическим впечатлением — грустью по уходящему времени. «Антоновские яблоки» в этом смысле очень похожи на элегию — лирическое стихотворение, выражающее философские размышления, грустные раздумья, даже скорбь лирического героя, а Бунин в «Антоновских яблоках» явно грустит о судьбе поместного дворянства. Иными словами, «Антоновские яблоки» — это психологический рассказ, так как имеет форму внутреннего монолога и передаёт чувства автора — лирического героя. Лиризм «Антоновских яблок» выражается не только в том, что весь рассказ, по существу, является лирическим монологом автора, но и в самой установке на воспоминание о детстве, юности, умерших любимых родственниках. Изменение взгляда взрослеющего, а потом стареющего автора демонстрируется через лирический пейзаж: в детстве это пышная осень первоначальной поры, «очей очарованье» , в юности — октябрьская осень с заморозками и дождями, в зрелости — ноябрьская, в старости — переходящая в зиму. Лиризм рассказу придаёт и особенная мелодика фразы, что ещё больше сближает бунинскую прозу с поэзией. Ритмичность, мерная, торжественная интонация, высокий строй языка - вот что характерно для лирической прозы Бунина. Подводя итог вышесказанному, необходимо отметить: «Антоновские яблоки» — философский рассказ о беспощадно уходящем времени, о жизни, которая быстро проходит, оставляя в душе человека светлые воспоминания и одновременно тоскливую безнадёжность.
Нечуй-Левицький належить до числа письменників, творчість яких упродовж п’ятдесяти років «працювала» на звільнення народу з-під духовного та національного ярма.
І. Левицький – громадянин сформувався раніше, ніж І.Нечуй-Левицький – письменник. Літературну діяльність він почав у 30 років, коли події минулого і сучасного міг оцінювати усвідомлено й тверезо, коли дума про народ, драматизм його долі цілком полонили його чуйне серце.
У дитинстві значний вплив на Івана справила його нянька, баба Мотря. Його батьки жили спершу у тісному приміщенні, і діти спали на кухні, разом з нянькою. Та знала безліч пісень і казок, водила малого з собою по весіллях і хрестинах.
Любов'ю до літератури І.С.Нечуй-Левицький завдячує батьку - той не любив хазяйнувати, а був затятим книголюбом-читальником. Семен Левицький був прогресивним священником, читав проповіді українською мовою, збирав народні пісня та обряди. Мав удома багато праць з історії України, зокрема, рукописних. Через батька Іван познайомився зокрема із творістю Шевченка.
Коли малий Іван вчився ще в першому класі семінарії, під час контрактового ярмарку в Києві він побачив на вітрині французькі книжки. Першу з них ("Кривий біс" Лесажа) прочитав зі словником, а надалі всі гроші, що давав батько на гостинці, витрачав на книжки, написані французькою мовою. Так в бібліотеці майбутнього письменника з'явилися "Дон-Кіхот", твори Шатобріана та Е.Сю. Особливо пишався Іван ілюстрованою "Божественною комедією" Данте.
Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя "Думи про Нечуя", яку дуже любив.