Повість-казка Ю. Винничука — твір, на мою думку, непростий. Він змушує читача замислилися над багатьма питаннями буття. Зокрема в повісті порушені одвічні морально-етичні проблеми: добро і зло, життя та смерть, любов і ненависть, дружба і зрада, прекрасне і потворне. Одна з основних проблем — це доцільність самопожертви й проблема вибору.
На перший погляд, усе зрозуміло. Дракон Грицько є втіленням добра, він здатний на самопожертву заради дружби та кохання, нехтуючи інстинктом самозбереження. Адже самопожертва — це риса, протилежна егоїзмові, коли людина жертвує собою, своїми особистісними інтересами задля єдиної мети, заради благополуччя інших. Тому Грицько під час поєдинку навмисно піддається й гине від списа джури лицаря Лавріна... А незадовго до цього помирає від старості мудрий пустельник, який навчив дракона грамоти. Отже, здається, підступний князь досяг своєї мети, зло перемогло добро. Але якщо замислитися, то не все так однозначно у творі Ю. Винничука. Адже автор не дарма показує нам страждання підлого володаря, який усвідомив свою помилку й гірко про неї. Ми бачимо, як кається князь біля могил дракона та пустельника, називаючи їх найкращими друзями. Лицар Лаврін під час поєдинку дивним чином зумів розпізнати добру натуру дракона та відмовився знищувати його. Таким чином, у князівстві залишилися розумні, чесні, добрі люди! Настуня одружується не з чоловіком, якого дібрав їй батько, а з джурою, у якого сама закохалася. Врешті-решт, залишилися романтичні вірші дракона Григорія, які здатні пробуджувати в мешканцях Люботина найкращі почуття.
Отже, можу зробити такий висновок: незважаючи на те, що позитивні персонажі казки-повісті «Місце для дракона» гинуть, перемагає все ж таки добро, а не зло. Автор доводить нам, що життя жодної світлої особистості не проходить даремно, вона залишає після себе добрий слід на землі, у душах інших людей. І далі вже від них залежатиме, яким шляхом вони прямуватимуть — світла чи темряви!
У каждого человека понятие "счастье" разное. Для одних - это финансовое благополучие, для других - это самореализация и успех в жизни. Некоторые считают, что счастье - это духовное развитие, личностный рост. Но главное то, что у каждого оно свое. Для Александра Куприна счастье означало любовь и благополучие в семье. Именно это он показал в своем рассказе "Куст сирени". Главными героями этого рассказа являются Вера и Николай Алмазовы. Уже в начале автор показывает, что у этой пары прекрасные взаимоотношения. Когда Алмазов пришел домой, жена сразу заметила его "насупившееся лицо со сдвинутыми бровями и нервно закушенной нижней губой". Она поняла, что у Николая неприятности. И даже когда Алмазов разговаривал с ней раздраженно и нервно, она не сердилась, а лишь слушала его рассказ. Оказалось, что во время подготовки своей последней и самой важной работы, Николай нечаянно сделал огромную зеленую кляксу. Чтобы как-то исправить положение, он нарисовал там дерево. Но когда Николай показал свой чертеж профессору, то тот заметил это дерево и сказал, что в той местности его нет. Они начали спорить, и в результате было решено на следующий день поехать туда, чтобы проверить все лично. Алмазов был очень подавлен и расстроен, ведь никаких деревьев там не было. Однако его жена не могла бросить Николая в трудную минуту, потому она решила посадить растение в том месте, где он сделал кляксу. Вера так сильно любила своего мужа, что не побоялась отдать ради него все свои драгоценности. Она была готова пойти за ним хоть на край света. Вере удалось посадить сирень за одну ночь. На следующее утро профессор увидел этот куст. Он принял работу Алмазова, а сам посчитал, что допустил ошибку из-за старости. Николай был очень рад, а Вера все спрашивала о его разговоре с профессором. Они оба вновь обрели счастье, а куст сирени стал их любимым растением. И хотя сам рассказ маленький, но в нем нет ничего лишнего. Даже имя жены Алмазова выбрано не случайно. Но главное в этом рассказе не победа, одержанная Николаем, а те чувства, которые перенесли герои во время сего происшествия.
На перший погляд, усе зрозуміло. Дракон Грицько є втіленням добра, він здатний на самопожертву заради дружби та кохання, нехтуючи інстинктом самозбереження. Адже самопожертва — це риса, протилежна егоїзмові, коли людина жертвує собою, своїми особистісними інтересами задля єдиної мети, заради благополуччя інших. Тому Грицько під час поєдинку навмисно піддається й гине від списа джури лицаря Лавріна... А незадовго до цього помирає від старості мудрий пустельник, який навчив дракона грамоти. Отже, здається, підступний князь досяг своєї мети, зло перемогло добро. Але якщо замислитися, то не все так однозначно у творі Ю. Винничука. Адже автор не дарма показує нам страждання підлого володаря, який усвідомив свою помилку й гірко про неї. Ми бачимо, як кається князь біля могил дракона та пустельника, називаючи їх найкращими друзями. Лицар Лаврін під час поєдинку дивним чином зумів розпізнати добру натуру дракона та відмовився знищувати його. Таким чином, у князівстві залишилися розумні, чесні, добрі люди! Настуня одружується не з чоловіком, якого дібрав їй батько, а з джурою, у якого сама закохалася. Врешті-решт, залишилися романтичні вірші дракона Григорія, які здатні пробуджувати в мешканцях Люботина найкращі почуття.
Отже, можу зробити такий висновок: незважаючи на те, що позитивні персонажі казки-повісті «Місце для дракона» гинуть, перемагає все ж таки добро, а не зло. Автор доводить нам, що життя жодної світлої особистості не проходить даремно, вона залишає після себе добрий слід на землі, у душах інших людей. І далі вже від них залежатиме, яким шляхом вони прямуватимуть — світла чи темряви!