Світ дитинства – це такий чарівний світ, в якому дитина може пограти в ляльки, в машини, в м’яч. І хоча дитинство пролітає дуже швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора, пора мрій, щирої радості і дорослішання людини. Ми не повинні забувати дитинство і повинні берегти його в своєму серці, і тоді воно не забуде нас.
Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші, добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю, починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще запам’ятовуємо алфавіт, таблицю множення, правила мови та інші корисні відомості. А діти, які вперше прийшли до школи, ще відчувають себе дітьми. Вони приносять іграшки, ляльки та машини із собою на заняття, і не усвідомлюють що це вже, хай і маленька – щабель до початку дорослого життя.
Дитинство – це свобода, коли немає ніяких обов’язків, проблем і турбот. Багато дорослих часто говорять: «Як добре бути маленьким! Можна спати, скільки хочеш, можна прокинутися, підійти до вікна ігати, як люди поспішають по своїх справах, слухати, як шумить місто за вікном. Весь день можна грати в різні ігри: в хованки – і ховатися де завгодно, в догонялки – тікати, наприклад, від бабусі. Потім можна гуляти на свіжому повітрі, грітися на сонечку, лежати на травичці і насолоджуватися свободою. Але це тільки мрії, дитинство ніколи не повернеш! »
У дитинстві нас радує кожне свято. Дитинство завжди нагадує смачні торти, веселощі та подарунки. День народження – це день, коли ми стаємо на рік старші. Ми його чекаємо і радіємо йому. Батьки вітають, обіймаючи й цілуючи, друзі приходять і дарують подарунки. Всі діти дуже це люблять!
Я вважаю, що світ дитинства – це прекрасний період у житті кожної людини. У всіх людей воно проходить по-різному, але я не чула ні від однієї людини, щоб вона казала, що її дитинство пройшло погано. Адже все одно в житті кожної людини в дитинстві є якісь яскраві незабутні моменти. Адже дитинство – це здорово!
Во-первых, это проблема воспитания подрастающего поколения. Стоит начать с самого названия комедии, недорослем во времена Екатерины 2 называли юных дворян, которые не смогли закончить обучение, а по сему являлись необразованными или недоучками. Таковым и являлся главный герой произведения шестнадцатилетний Митрофан. Его не волнуют проблемы собственного будущего, он не имеет перед собой цели, а потому не видит смысла в учении.
Во-вторых, это проблема крепостного права. Еще в начале произведения мы видим, как госпожа Простакова обходится со своими крепостными, не жалея сил и времени для их наказания. Автор прекрасно описывает произвол, который творится в поместье.
В-третьих, это проблема нравственного и ценностного опустошения дворян. Ярким примером, может служить госпожа Простакова со своими крепостными обращалась как с вещами, а при приеме гостей была вежлива и учтива. Это говорит о том, что дворяне уже тратили честь, совесть, добропорядочность, их заменила жажда власти.
В самом начале своего произведения Фонвизин указывает на глупость, жестокость и вседозволенность одной из главных героинь помещицы Простаковой. На протяжении всего произведения он акцентирует внимание на глупости, алчности, самолюбии всего семейства Простаковых-Скотининых. Осуждает он и вранье немца и лже учителя Вральмана. В противопоставление им выступают такие герои как Стародум и Правдин, которые наделены умом, достоинством, чувством чести и справедливости.
Главная черта в характере Простаковой – безумная, животная любовь к сыну.Ну а дальше все плохие черты.
Світ дитинства – це такий чарівний світ, в якому дитина може пограти в ляльки, в машини, в м’яч. І хоча дитинство пролітає дуже швидко, воно все-таки дуже цікаве, яскраве і веселе. Це незабутня пора, пора мрій, щирої радості і дорослішання людини. Ми не повинні забувати дитинство і повинні берегти його в своєму серці, і тоді воно не забуде нас.
Дитинство – це безтурботність, веселість, радість кожної людини. Згадуючи про своє дитинство, ми ніколи не можемо сказати, що воно пройшло для нас погано або що нам було нудно. Це завжди хороші, добрі і щасливі спогади нашого життя. Ми ростемо, вчимося життю, починаємо усвідомлювати реальність саме в цьому віці. Саме тому в школу починають ходити з віку 6-8 років. Ми краще запам’ятовуємо алфавіт, таблицю множення, правила мови та інші корисні відомості. А діти, які вперше прийшли до школи, ще відчувають себе дітьми. Вони приносять іграшки, ляльки та машини із собою на заняття, і не усвідомлюють що це вже, хай і маленька – щабель до початку дорослого життя.
Дитинство – це свобода, коли немає ніяких обов’язків, проблем і турбот. Багато дорослих часто говорять: «Як добре бути маленьким! Можна спати, скільки хочеш, можна прокинутися, підійти до вікна ігати, як люди поспішають по своїх справах, слухати, як шумить місто за вікном. Весь день можна грати в різні ігри: в хованки – і ховатися де завгодно, в догонялки – тікати, наприклад, від бабусі. Потім можна гуляти на свіжому повітрі, грітися на сонечку, лежати на травичці і насолоджуватися свободою. Але це тільки мрії, дитинство ніколи не повернеш! »
У дитинстві нас радує кожне свято. Дитинство завжди нагадує смачні торти, веселощі та подарунки. День народження – це день, коли ми стаємо на рік старші. Ми його чекаємо і радіємо йому. Батьки вітають, обіймаючи й цілуючи, друзі приходять і дарують подарунки. Всі діти дуже це люблять!
Я вважаю, що світ дитинства – це прекрасний період у житті кожної людини. У всіх людей воно проходить по-різному, але я не чула ні від однієї людини, щоб вона казала, що її дитинство пройшло погано. Адже все одно в житті кожної людини в дитинстві є якісь яскраві незабутні моменти. Адже дитинство – це здорово!
A
Во-первых, это проблема воспитания подрастающего поколения. Стоит начать с самого названия комедии, недорослем во времена Екатерины 2 называли юных дворян, которые не смогли закончить обучение, а по сему являлись необразованными или недоучками. Таковым и являлся главный герой произведения шестнадцатилетний Митрофан. Его не волнуют проблемы собственного будущего, он не имеет перед собой цели, а потому не видит смысла в учении.
Во-вторых, это проблема крепостного права. Еще в начале произведения мы видим, как госпожа Простакова обходится со своими крепостными, не жалея сил и времени для их наказания. Автор прекрасно описывает произвол, который творится в поместье.
В-третьих, это проблема нравственного и ценностного опустошения дворян. Ярким примером, может служить госпожа Простакова со своими крепостными обращалась как с вещами, а при приеме гостей была вежлива и учтива. Это говорит о том, что дворяне уже тратили честь, совесть, добропорядочность, их заменила жажда власти.
В самом начале своего произведения Фонвизин указывает на глупость, жестокость и вседозволенность одной из главных героинь помещицы Простаковой. На протяжении всего произведения он акцентирует внимание на глупости, алчности, самолюбии всего семейства Простаковых-Скотининых. Осуждает он и вранье немца и лже учителя Вральмана. В противопоставление им выступают такие герои как Стародум и Правдин, которые наделены умом, достоинством, чувством чести и справедливости.
Главная черта в характере Простаковой – безумная, животная любовь к сыну.Ну а дальше все плохие черты.
Объяснение: