Повість М. Стельмаха вся виросла на глибокій народній основі, самий її характер пов’язаний з рідною природою, з піснею і казкою. Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов’язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, ЗО років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять», яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.
З великою любов’ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).
Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою «Космографія». Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.
Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою.
«Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: «Гуси-лебеді летять … над моїм дитинством, … над моїм життям!»
Призрак Лемерского Залива. В начале ХХ века, огибая злополучный мыс Горн, моряки итальянского торгового судна увидели мчавшийся к берегу трехмачтовый барк. Казалось, что корабль потерял управление и находится на грани катастрофы. Моряки поспешили ему на Этот благородный поступок обернулся для них трагедией. Корабль-призрак исчез, а итальянское судно наскочило на подводный риф и потерпело крушение. Едва моряки успели пересесть в шлюпки, как их корабль пошел ко дну. Учитывая это и многие другие донесения, правительство Аргентины снарядило специальную экспедицию. Небольшой военный корабль несколько дней бороздил воды в окрестностях мыса Горн и, не обнаружив парусника, взял курс на родину.
Все члены комиссии пришли к единодушному выводу, что слухи о загадочном барке – мистификация. Но тут впередсмотрящий доложил, что прямо по курсу – терпящее бедствие парусное судно. Все бросились на палубу, и в ярких лучах восходящего солнца увидели кренящийся на правый борт барк. Немедленно были спущены на воду шлюпки, и все члены комиссии вместе с экипажем направились к замеченному кораблю. Но как только шлюпки приблизились к барку, силуэт его исчез, оставив вместо себя лишь легкую дымку.
Выяснилось, что виной всему – лучи утреннего солнца, которые породили на море своеобразный оптический обман. Очертания скал в отраженных лучах создавали видимость брига, а поднявшиеся над ними высокие берега — парусов. Продольные расщелины в горах казались издалека мачтами, и возникала полная иллюзия несущегося под парусами барка. Видение это продолжалось ровно тридцать минут. Как только солнце поднималось в зенит, оно исчезало.
Так была развеяна легенда о корабле-призраке Лемерского пролива.
Повість М. Стельмаха вся виросла на глибокій народній основі, самий її характер пов’язаний з рідною природою, з піснею і казкою. Іноді я замислююсь над тим, що, ставши дорослим, обов’язково буду згадувати своє дитинство. А раптом стану відомим письменником чи режисером? Чи є у моєму житті щось цікаве, про що можна розповісти через 20, ЗО років? Може, напишу книжку про літні подорожі до Криму? А може, про наші з друзями пригоди? А можливо, зняти фільм про шкільні будні, адже і в них є чимало веселого? Думаєте, це буде нікому не цікаво? А ось у повісті М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять», яку ми нещодавно вивчали на уроках української літератури, автор дуже цікаво розповів про своє дитинство, взаємини з однолітками та дорослими.
Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.
З великою любов’ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).
Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою «Космографія». Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.
Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою.
«Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: «Гуси-лебеді летять … над моїм дитинством, … над моїм життям!»
В начале ХХ века, огибая злополучный мыс Горн, моряки итальянского торгового судна увидели мчавшийся к берегу трехмачтовый барк. Казалось, что корабль потерял управление и находится на грани катастрофы. Моряки поспешили ему на Этот благородный поступок обернулся для них трагедией. Корабль-призрак исчез, а итальянское судно наскочило на подводный риф и потерпело крушение. Едва моряки успели пересесть в шлюпки, как их корабль пошел ко дну. Учитывая это и многие другие донесения, правительство Аргентины снарядило специальную экспедицию. Небольшой военный корабль несколько дней бороздил воды в окрестностях мыса Горн и, не обнаружив парусника, взял курс на родину.
Все члены комиссии пришли к единодушному выводу, что слухи о загадочном барке – мистификация. Но тут впередсмотрящий доложил, что прямо по курсу – терпящее бедствие парусное судно. Все бросились на палубу, и в ярких лучах восходящего солнца увидели кренящийся на правый борт барк. Немедленно были спущены на воду шлюпки, и все члены комиссии вместе с экипажем направились к замеченному кораблю. Но как только шлюпки приблизились к барку, силуэт его исчез, оставив вместо себя лишь легкую дымку.
Выяснилось, что виной всему – лучи утреннего солнца, которые породили на море своеобразный оптический обман. Очертания скал в отраженных лучах создавали видимость брига, а поднявшиеся над ними высокие берега — парусов. Продольные расщелины в горах казались издалека мачтами, и возникала полная иллюзия несущегося под парусами барка. Видение это продолжалось ровно тридцать минут. Как только солнце поднималось в зенит, оно исчезало.
Так была развеяна легенда о корабле-призраке Лемерского пролива.