Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
Всем было очень жаль Нефёда - этого добрейшего и такого отзывчивого человека. Мужики собрались, кто чем мог и на следующий день похоронили Нефёда. А что же мальчик? Мама сразу отдала покрасить эти лапти девушке, она покрасила и они принесли их тяжело больному мальчику. Он не знал, что Нефёд умер, никто не сказал ему об этом. Мальчик очень обрадовался. Он ждал, когда же вернётся его отец, чтобы показать ему свои лапти - ведь у него никогда не было таких красивых лаптей. Он всегда смотрел на крестьянских детей и представлял, как он, сын барина, бегает с ними в таких красных лаптях. И он самый весёлый и самый счастливый. Через несколько дней мальчику стало легче, жар Он всё просил, чтобы к нему привели того, кто нашёл для него такие прекрасные лапти, но к нему так никто и не шёл. И мальчонка так и не узнал, что Нефёд совершил такой благородный поступок - он погиб, но не только мальчика, нои мужиков, которые заплутали в метели. как-то так )))
Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
https://ukrtvory.ru/mo%D1%97-rozdumi-nad-romanom-zlochin-i-kara.html
А что же мальчик? Мама сразу отдала покрасить эти лапти девушке, она покрасила и они принесли их тяжело больному мальчику. Он не знал, что Нефёд умер, никто не сказал ему об этом. Мальчик очень обрадовался. Он ждал, когда же вернётся его отец, чтобы показать ему свои лапти - ведь у него никогда не было таких красивых лаптей. Он всегда смотрел на крестьянских детей и представлял, как он, сын барина, бегает с ними в таких красных лаптях. И он самый весёлый и самый счастливый.
Через несколько дней мальчику стало легче, жар Он всё просил, чтобы к нему привели того, кто нашёл для него такие прекрасные лапти, но к нему так никто и не шёл. И мальчонка так и не узнал, что Нефёд совершил такой благородный поступок - он погиб, но не только мальчика, нои мужиков, которые заплутали в метели.
как-то так )))