Сопоставте главные женские образы романа (ольгу ильинскую и агафью матвеевну). почему, несмотря на различия, они обе смогли полюбить и оценить обломова.
30

В сложные для нашей страны годы конца ХХ века многие покидали Родину и уезжали жить за границу. Кто-то искал спокойствия и стабильности, кто-то возможности реализовать себя, кто-то бежал от стремительно меняющихся юридических и экономических законов. Но наступила эпоха стабильности, и эмигранты ручейками потекли назад.

Давайте задумаемся, почему не прижились многие россияне в сытой и спокойной Европе или Америке. Родной язык и культура, весь менталитет народа в целом диссонирует с аналогичными на Западе. Простота и широта, поэтичность и самобытность русской души не укладываются в жесткие рамки социальных норм стареющей Европы или финансово ориентированной Америки. Мы привыкли жить сообща, изначально наш народ ориентирован на традиции на успешность племени в целом. Нам хорошо, когда всем хорошо. Нам спокойнее, когда у соседа тоже урожай не родился.  

Живя на чужбине, мы тоскуем по просторам, по долгой зиме, по праздникам, по родной певучей и образной речи. Мы на генном уровне впитали традиции Руси. Нам хорошо, там, где бьют родники из самых недр земли и культуры русской.

Мы русские. Мы рождены хранить и продолжать традиции огромной части света с названьем гордым. Без нас эта земля - просто равнины, горы, реки и моря. С нами - великая держава, что проснется однажды от векового сна и станет опорой мира и процветания на земле.

За жанром це балада. І хоч у цій баладі є елементи фантастики (втоплена княгиня піднімається з дна озера і розповідає свою трагічну історію), але в основу покладені реальні факти боротьби польського народу за свою честь і незалежність. Сюжет поеми нескладний. Один із польських панів, діставши у спадок маєток з озером Світязь, вирішив розгадати таємниці, пов'язані з цим озером. Кажуть, там сила нечиста гуляє, Бенкети в озері править. Хто проти ночі про це повідає — Страшно і слухати навіть. Часом пори там почуєш нічної Поклики й грім під водою, Стогін жіночий і брязкання зброї, Вигуки дикого бою. Збудував пан довгі човни й велів закинути рибалкам в озеро невід, звідки виплила чарівна, незвичайної краси дівчина, польська княжна, й розповіла, що Тут, де сумні простягаються піски, Аїр росте та купава, Місто колись було сповнене блиску, Пишна Туганів держава. Місто це було прекрасне й квітуче. Але ось по Литві прокотилась тривога: із Росії наступає цар, військо його оточило місто. Князь Мендога, не маючи сили боронитися, написав листа до князя Тугана — батька дівчини — з проханням до Княже, рятуй бо загину. Сила іде нездоланна. Батько вагається, бо незахищеними залишаються діти й жінки, а поділити своє військо не може, бо це мало до князеві, що знаходиться в облозі. Тоді княжна каже: Батьку, снагою і хистом До Батьківщині. Бог захистить нас. Але сили були нерівними. У цій кривавій боротьбі загинули обидва князі разом із воїнами, а їх дружин і дочок поглинуло озеро Світязь, бо не схотіли вони неволю ганебну приймати. Так врятувався народ безборонний, Так ми уникли неслави. Бачиш квітки? То дівчата і жони Змінені в білі купави. Отже, в цій баладі А. Міцкевич показав трагедію польського народу, який героїчно боровся за свою незалежність, але у нерівній боротьбі втратив її. Балада наштовхує читачів на роздуми: а чи все зробили поляки, аби відродити незалежність країни?..