Маленький хлопчик, головний герой казки, змусив мене замислитись над важливими проблемами про справжні і фальшиві цінності, про дружбу і місце людини у житті.
У пошуках друзів Маленький принц залишає свій дім, маленький астероїд В-612, свої щоденні справи: догляд за трьома невеличкими вулканами та улюбленою Трояндою і вирушає у мандри. Але на жодній із шести відвіданих ним планет герой не знаходитьне те що друзів, а навіть бодай звичайнісінького порозуміння з її мешканцями. Король здатен дивитися на всіх як на підлеглих, тому не спроможний зрозуміти радість дружби.
Честолюбець надто зайнятий собою. П’яниця – загублена, душа. Ділок вважає себе дуже зайнятим, хоча насправді не робить нічого корисного, так само, Як і Географ.
Один лише Ліхтарник викликав симпатію Маленького принца. Але його нескінченні клопоти не залишають йому часу для звичайних людських справ. Так буває, що все життя доводиться виконувати нікому не потрібну роботу.
Світ дорослих такий складний, заплутаний, незрозумілий. А дитина живе за велінням серця, тому у її світі все просто й зрозуміло. Вона більше відчуває серцем, ніж осягає розумом. Через це дитина бачить тільки головне.
А головне у житті – це добро, взаєморозуміння, дружба, любов, краса.
Лише на Землі Маленький принц знайшов друга. Це був Лис. Він допоміг хлопчику збагнути, в чому сенс життя, пояснив, що стати другом нелегко. Для цього треба віддати частинку своєї душі. Лис відкрив Маленькому принцу найголовніший секрет: “Добре бачить тільки серце.
Найголовнішого очима не побачиш”.
Для того, щоб життя на планеті Земля стало кращим, кожен дорослий мусить повернути собі чисту дитячу душу. Стосунки між людьми стануть щирими, прийде взаєморозуміння, кожен день наповниться радістю та красою. Не заради забавки написав Антуан де Сент-Екзюпері цю казку.
Вона містить глибокі роздуми про світ і людей у ньому. Мені так хочеться, щоб ці найгол
После «Повестей Белкина» , в октябре 1832 года, А. С. Пушкин принялся за роман в трех частях, который остался незаконченным и был напечатан только после его смерти. Это был «Дубровский» , названный так по имени главного героя. В рукописи заглавия нет, на первом листе просто сказано: «Том первый. Глава первая» . Пушкиным были написаны только два тома. Как показывают отметки в рукописи, второй том был закончен в феврале 1833 года. В основу романа Пушкин положил случай, довольно характерный для отношений между помещиками и для судебного произвола, существовавшего в то время. Пользуясь своим влиянием, сильный и богатый помещик всегда мог притеснить бедного соседа и даже отнять у него законно принадлежащее ему имение. Об одном таком случае рассказал Пушкину его приятель Нащокин, знавший некоего помещика Островского, который был разорен своим знатным соседом, лишился имения и вместе со своими крестьянами организовал разбойничью шайку. Писатель заботился о рЬалистической правдивости своего романа, о приближении его к подлинной действительности. Реализм Пушкина в этом романе принимает критическую окраску. Каждое из действующих лиц в «Дубровском» носит признаки своей социальной принадлежности. Например, » богатый помещик Троекуров. Его роль в романе «злодейская» . Но до натуре он совсем не «злодей» . У него есть задатки благородства и великодушия. Несмотря на разницу в богатстве, он уважает и любит своего старого товарища Дубровского, высказывает намерение выдать свою дочь Машу за сына Дубровского Владимира, собирается загладить свою несправедливость и вернуть старику Дубровскому отобранное имение. Но все эти хорошие задатки гибнут в той атмосфере, в которой он живет: все потакают его капризам, он ни в ком никогда не встречает сопротивления. «Избалованный всем, что только окружало его, - говорится в романе, - он привык давать полную волю всем порывам пылкого своего нрава и всем затеям довольно ограниченного ума» . Троекуров - явление типическое, и не только для своего времени. Такие Троекуровы неизбежно возникают в обстановке безграничного произвола одних и полного бесправия других. В старике Дубровском сказывается та же дворянская порода, только в иных формах. Бедность (конечно, относительная) не только не уменьшает, но еще и обостряет дворянскую гордость. В столкновении с Троекуровым, в сущности, он является нападающей стороной, так как первый задел его: сам охотник, он не мог удержаться от зависти при виде великолепной псарни своего богатого соседа и сказал ему колкость, на которую тот сначала не обратил внимания. Окончательный разрыв последовал тогда, когда Дубровский, верный своим твердым дворянским правилам, потребовал присылки к нему троекуров- ского псаря для наказания за его дерзкий ответ. Возникшая из пустяков ссора растет и приводит в конце концов к тяжелым последствиям как для самого старика Дубровского, так и для молодых героев романа - Владимира и Маши. Это постепенное развитие вражды, разгорающейся, как костер, описано у Пушкина с величайшим художественным мастерством: все события естественно вытекают одно из другого. Крестьяне в романе непримиримее и последовательнее в своей ненависти к насильникам, чем их обиженный барин. Поведение их самое решительное: «Умрем, а не выдадим» , - говорят они Владимиру. Крестьяне вступаются за молодого барина, потому что только в нем и могут найти хоть какую-нибудь защиту.
Маленький хлопчик, головний герой казки, змусив мене замислитись над важливими проблемами про справжні і фальшиві цінності, про дружбу і місце людини у житті.
У пошуках друзів Маленький принц залишає свій дім, маленький астероїд В-612, свої щоденні справи: догляд за трьома невеличкими вулканами та улюбленою Трояндою і вирушає у мандри. Але на жодній із шести відвіданих ним планет герой не знаходитьне те що друзів, а навіть бодай звичайнісінького порозуміння з її мешканцями. Король здатен дивитися на всіх як на підлеглих, тому не спроможний зрозуміти радість дружби.
Честолюбець надто зайнятий собою. П’яниця – загублена, душа. Ділок вважає себе дуже зайнятим, хоча насправді не робить нічого корисного, так само, Як і Географ.
Один лише Ліхтарник викликав симпатію Маленького принца. Але його нескінченні клопоти не залишають йому часу для звичайних людських справ. Так буває, що все життя доводиться виконувати нікому не потрібну роботу.
Світ дорослих такий складний, заплутаний, незрозумілий. А дитина живе за велінням серця, тому у її світі все просто й зрозуміло. Вона більше відчуває серцем, ніж осягає розумом. Через це дитина бачить тільки головне.
А головне у житті – це добро, взаєморозуміння, дружба, любов, краса.
Лише на Землі Маленький принц знайшов друга. Це був Лис. Він допоміг хлопчику збагнути, в чому сенс життя, пояснив, що стати другом нелегко. Для цього треба віддати частинку своєї душі. Лис відкрив Маленькому принцу найголовніший секрет: “Добре бачить тільки серце.
Найголовнішого очима не побачиш”.
Для того, щоб життя на планеті Земля стало кращим, кожен дорослий мусить повернути собі чисту дитячу душу. Стосунки між людьми стануть щирими, прийде взаєморозуміння, кожен день наповниться радістю та красою. Не заради забавки написав Антуан де Сент-Екзюпері цю казку.
Вона містить глибокі роздуми про світ і людей у ньому. Мені так хочеться, щоб ці найгол