Джек Лондон займався літературною діяльністю менш ніж двадцять із прожитих сорока років життя, але творчі успіхи письменника вражають. Сучасники гали за злетом та долею Джека Лондона із заздрістю та неприхованим захопленням. З письменника намагалися зробити живу рекламу "суспільства рівних можливостей", тобто Америки. Мовляв, ось утілення ідей про справжнє людяне суспільство: пасинок фермера, хлопчик-робітник, який не зміг отримати вищої освіти, усе одно зумів досягти своєї мети, здійснити найпотаємнішу мрію, ставши уславленим письменником. Але не так просто все було насправді. Життя Джека Лондона було своєрідним самоспаленням заради успіху. Така боротьба знесилювала. Письменник був приречений на нелюдські навантаження, шукаючи вигідної репортерської та письменницької роботи. Джек Лондон писав: "Мені дивно думати тепер про те, з яким самозабуттям я працював, про те, яким я був бідним і як шалено мені хотілося досягти успіхів, а ще — яким я був щасливим".
Перші, так звані північні оповідання Джека Лондона вразили читачів зовсім новою постановкою проблеми і її художнім втіленням. Герої цих оповідань залишалися наодинці із суворою арктичною природою та із самими собою й таким чином випробовували себе. Як митець-реаліст Джек Лондон йшов у своїй творчості вслід правді життя. На Північ людей змушувала їхати шалена жага збагачення, яка зветься "золотою лихоманкою". Серед справжніх мужніх і сильних героїв на Півночі опинилися й мерзотники, які принесли із собою звірячі закони "суспільства рівних можливостей": крайній індивідуалізм, прагнення до збагачення любою ціною, ненаситну пристрасть до "жовтого диявола". Серед суворої білої тиші Аляски маячня "золотої лихоманки" химерно переплелася з високою романтикою. Це накладало дуже своєрідний відбиток на свідомість кожного мешканця американської Півночі.
В этом рассказе писатель Виктор Астафьев по сути рассказывает эпизоды своей собственной жизни, своего детства, которое на берегах Енисея, в далекой сибирской деревушке.
Главный герой рассказа - мальчик Витя, который является самым обыкновенным мальчиком, очень живым и подвижным, интересующимся всем на свете. Мальчик Витя по ходу рассказа совершает очень некрасивый поступок, обманывает бабушку, боясь, что та станет его ругать за несобранную землянику.
Но один обман тянет за собой второй, потом третий. И каждый раз грядущее наказание представляется Вите все более страшным. Именно эта череда "вынужденных" обманов является основным мотивом рассказа. Автор пытается разобраться в мотивах поступка мальчика, понять, почему желая избежать легкого наказания за незначительный проступок, мальчик совершает все более плохие поступки.
Мне очень нравится этот рассказ, концовку которого можно назвать счастливой. Ведь Витя наконец просит прощения, получает заслуженное наказание, но получает и прощение - тот самый заветный пряник, который является символом любви и понимания.
Джек Лондон займався літературною діяльністю менш ніж двадцять із прожитих сорока років життя, але творчі успіхи письменника вражають. Сучасники гали за злетом та долею Джека Лондона із заздрістю та неприхованим захопленням. З письменника намагалися зробити живу рекламу "суспільства рівних можливостей", тобто Америки. Мовляв, ось утілення ідей про справжнє людяне суспільство: пасинок фермера, хлопчик-робітник, який не зміг отримати вищої освіти, усе одно зумів досягти своєї мети, здійснити найпотаємнішу мрію, ставши уславленим письменником. Але не так просто все було насправді. Життя Джека Лондона було своєрідним самоспаленням заради успіху. Така боротьба знесилювала. Письменник був приречений на нелюдські навантаження, шукаючи вигідної репортерської та письменницької роботи. Джек Лондон писав: "Мені дивно думати тепер про те, з яким самозабуттям я працював, про те, яким я був бідним і як шалено мені хотілося досягти успіхів, а ще — яким я був щасливим".
Перші, так звані північні оповідання Джека Лондона вразили читачів зовсім новою постановкою проблеми і її художнім втіленням. Герої цих оповідань залишалися наодинці із суворою арктичною природою та із самими собою й таким чином випробовували себе. Як митець-реаліст Джек Лондон йшов у своїй творчості вслід правді життя. На Північ людей змушувала їхати шалена жага збагачення, яка зветься "золотою лихоманкою". Серед справжніх мужніх і сильних героїв на Півночі опинилися й мерзотники, які принесли із собою звірячі закони "суспільства рівних можливостей": крайній індивідуалізм, прагнення до збагачення любою ціною, ненаситну пристрасть до "жовтого диявола". Серед суворої білої тиші Аляски маячня "золотої лихоманки" химерно переплелася з високою романтикою. Це накладало дуже своєрідний відбиток на свідомість кожного мешканця американської Півночі.
Отзыв к рассказу "Конь с розовой гривой".
В этом рассказе писатель Виктор Астафьев по сути рассказывает эпизоды своей собственной жизни, своего детства, которое на берегах Енисея, в далекой сибирской деревушке.
Главный герой рассказа - мальчик Витя, который является самым обыкновенным мальчиком, очень живым и подвижным, интересующимся всем на свете. Мальчик Витя по ходу рассказа совершает очень некрасивый поступок, обманывает бабушку, боясь, что та станет его ругать за несобранную землянику.
Но один обман тянет за собой второй, потом третий. И каждый раз грядущее наказание представляется Вите все более страшным. Именно эта череда "вынужденных" обманов является основным мотивом рассказа. Автор пытается разобраться в мотивах поступка мальчика, понять, почему желая избежать легкого наказания за незначительный проступок, мальчик совершает все более плохие поступки.
Мне очень нравится этот рассказ, концовку которого можно назвать счастливой. Ведь Витя наконец просит прощения, получает заслуженное наказание, но получает и прощение - тот самый заветный пряник, который является символом любви и понимания.