Сочинение по роману И. С. Тургенева "Отцы и дети"
Евгений Базаров-новый герой или трагическая личность.
План
I.Причины появления в русском обществе образа "нового" героя
II.Базаров-новый герой или трагическая личность
1)"И весь его портрет вызывал неприятия"
2)Программа жизни Базарова. Сильный и слабые стороны его программы.
3)Испытания любовью
4)Одинок ли Базаров?
III. "Вечно живой образ" Писарёв о Базарове
Сражение закончилось неопределённым для обеих сторон результатом. Французские войска под командованием Наполеона не смогли одержать решающую победу над русскими войсками под командованием генерала Кутузова, достаточную для победы во всей кампании. Последовавшее отступление русской армии после сражения было продиктовано стратегическими соображениями и в конечном итоге привело к поражению Наполеона. После вторжения французской армии на территорию Российской Империи в июне 1812 года русские войска постоянно отступали. Из-за быстрого продвижения французов и подавляющего их превосходства главнокомандующему русской армией, генералу Барклаю-де-Толли, не удавалось подготовить войска к сражению, а вступать в неподготовленный бой было опасно, так как это грозило потерей армии. Затянувшееся отступление вызвало общественное недовольство, поэтому Александр I сместил Барклая-де-Толли и назначил главнокомандующим генерала-от-инфантерии Кутузова. Однако и ему пришлось отступать, чтобы выиграть время для сбора всех сил.
22 августа (по ст. стилю) русская армия, отступавшая от Смоленска, расположилась у села Бородино, в 124 км от Москвы, где Кутузов решил дать генеральное сражение; откладывать его дальше было невозможно, так как от Кутузова требовали остановить продвижение Наполеона к Москве. 24 августа (5 сентября) состоялось сражение при Шевардинском редуте, которое задержало французские войска и дало возможность русским построить укрепления на основных позициях
Колись пастушок, переплигуючи зі скелі на скелю за козою, що відбилася від решти, посковзнувся й упав у глибочезне провалля. Коли він розплющив очі, то побачив, що лежить на площі великого міста, яке складається з вузьких довгих веж, що їх кожен будує на свій лад, бо ці вежі весь час завалюються.
Пастушок підійшов до найближчого чоловіка, який порпався з кельмою1 серед купи каміння, й запитав, що це за місто, хто його мешканці й чи не можна було б щось попоїсти, бо він дуже зголоднів, наче кілька днів пролежав без їжі. Однак на запитання пастушка ніхто навіть не глипнув у його бік, дарма що козопас обійшов мало не все місто. Врешті вже зовсім зневірившися, що хтось дасть йому тут бодай окрайчик хліба, пастушок набрів на кволого дідуся, що порався біля найнижчої, напівзруйнованої вежі, й повторив своє запитання.
— Тут живуть самі яяни, — відповів нарешті старий. — Кожен яянин знає тільки своє "я" і тому запитань іншої людини просто не чує. Я ж почув тільки тому, що мене здолали немощі, і внутрішні підпори, які досі тримали мене, як вони тримають усіх яян цього міста, передчасно струхли й завалилися, як і моя вежа, направити яку мені бракує сил.
— Я вам охоче до радісно вигукнув пастушок, — аби тільки трохи щось попоїсти.
— Яянинові годі до скрушно мовив дідок. — Ніхто не може догодити яянинові, бо тільки він сам усе знає і вміє, і то найкраще.
— Але ж людина мусить їсти, аби втриматися при житті!
— Усі тут харчуються власним "я". Коли воно вичерпується, яянин умирає, проте "я" кожного із яян таке невичерпне, що всі тутешні мешканці майже вічні. Мене опали немощі тільки тому, що я чужинець і справжнім яянином так ніколи й не став, хоч і прожив тут майже весь свій вік. Я ледве пам'ятаю, що на початку свого життя під час сварки на кораблі, де я виконував обов'язки юнги, я випав за борт і опинився у цьому місті.
— Але я зовсім не хочу ставати яянином!
— За рогом моєї вежі лежать кельми для новоприбулих, бери собі якусь і починай будувати свою вежу.
— Невже з цього міста немає виходу?
— Ще на початку, коли я щойно сюди потрапив, я здибав одного юродивого, який сидів біля каміння цієї вежі, котру я оце марно будую. Він повідав мені,
що місто має сім брам і з кожної можна вийти, хоча досі жоден мешканець цього міста не міг відчинити брами з тієї простої причини, що ніхто з тутешніх насельників не спроможний вимовити коротесенького слова, що відчиняє ці брами.
— Яке ж це слово?
— Це слово знають усі яяни: звичайнісіньке "ти". Але коли хтось із яян, — а це стається так рідко, що про це ходять лише легенди