Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обґрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого "Кобзаря", Семенко ніби кинув виклик суспільству, проте не тим, що він не шанує Шевченка, а тим, що він протестує проти створення кумирів. Становлення нового напрямку було досить складним із декількох причин. По-перше, футуризм намагався освоїти насамперед міський урбанізований світ, тому у поезіях футуристів помітне було майже обожнювання техніки, захоплення величчю індустріального виробництва, особливо процесом роботи в цехах. Відповідно з'являються у творах незвично побудовані слова, щоб передати звуки й запахи міста, наприклад: життєдать, життєбензин, життєрух. По-друге, у футуристів ідеологія панувала над естетикою, саме ідеологія вносила деструкцію, оскільки був негативізм до досягнень цивілізації та культури.
Експерименти в поезії 20-х років спонукають Михайля Семенка до переосмислення суспільних процесів, і він пише вірш "За ". Твір написано білим віршем, у ньому звучить заклик полишити буденні справи й вирушити на Батиєву гору, погуляти по "сніго-білому полю" (незвичайне поєднання слів). Автор намагається примирити людей у їхньому протистоянні, позбавити їх почуття відрази й ненависті: "Будьте ж такі добрі, не дивіться, як на звірів, на нас..." Поет сподівається, що чудовий краєвид Батиєвої гори сприятиме цьому.
Ліричний герой поезії "Бажання" сповнений прагнення "перевернути світ" і "поставити все догори ногами": стягнути з небозводу місяця, подарувати зорі дітям, а барви весни — служниці Маші. Проте ці бажання нездійсненні, бо складно боротися з природою, що диктує свої правила і має свої закони розвитку.
Твір "Місто", що складається з одного речення, позбавленого будь-яких внутрішніх розділових знаків, є взірцем урбаністичної поезії Михайля Семенка. Місто для нього — центр поезії. Автор зачаровано фіксує різноманітні образи — звукові ("блимно і крапно"), зорові ("блиск лініями", "міняться силуетами"), абстрактні ("диференційована геометрія химерних кутів і будов"). Водночас поет ніби "нанизує" ряд дієслівних форм: "сунуть лізуть повзуть пересовуються", "міняться", "вирізують", "закріплюються". Через просторову асоціацію виникає образ багатоголосого, неспокійного міста, що живе, розвивається, змінюється у своїй архітектурі.
Будучи футуристом, Семенко пережив складні етапи розвитку цього літературного процесу в Україні: кверофутуризм, панфутуризм з різними його модифікаціями на кшталт "Аспанфуту" (Асоціація панфутуристів), "Комун культу" (Комуністична культура) тощо. На жаль, творчість Михайля Семенка, що яскраво засяяла в українській літературі, несподівано згасла. Футуризм, як і інші літературні напрямки, діюча влада вважала шкідливим і антирадянським, усі митці мусили творити в одному напрямку, що називався "соціалістичний реалізм". Спроби писати за вимогами цього стилю не надихнули поета, він повертається до своїх ідеалів, чого комуністичні ідеологи йому не подарували, як і багатьом представникам українського авангардизму, у 1937 році Михайль Семенко був звинувачений у контрреволюційній і терористичній діяльності, і після тортур засуджений до розстрілу.
ДЕКАБРИСТЫ И ПУШКИН Связь Пушкин с декабристами шла по двум линиям. Прежде всего бросается в глаза его личная дружеская с ними Тесные дружеские связи соединяли Пушк. и с группой заговорщиков Южного общества. Высокая оценка, данная Пушкиным главе Южного общества Пестелю («умный человек во всем смысле этого слова»), цитируется обычно всеми исследователями декабристов. В. Давыдов, С. Волконский, семья Раевских, Мих. Орлов, — если еще вспомнить идеолога и вождя Северного общества Никиту Муравьева, выдающегося члена Северного общества Якушкина, горевшего пылом цареубийства Якубовича, «первого декабриста» Владимира Раевского, решительного Лунина, — то можно без преувеличения сказать, что личное знакомство или дружба связывали Пушкина со значительной частью активных, а подчас и руководящих членов тайного общества декабристов. Теснейшим образом связаны с декабристами и отдельные этапы жизни Пушк. Еще в лицейский период мы видим среди товарищей Пушк. будущих декабристов (И. Пущин, В. Кюхельбекер,
В. Вальховский). . «В бумагах каждого из действовавших, — пишет упреком Пушкину поэт В. А. Жуковский, — находятся стихи твои
Восстание декабристов было первой главой истории буржуазной революции в России. Глава эта кончилась полной неудачей замысла, трагическим разгромом восстания. Не могло, конечно, быть иначе при наличии маленькой сравнительно кучки заговорщиков-дворян, стремившихся заранее отстранить основную силу революции — восставшие массы. Но идеология этой первой главы имела два характернейших момента, объединявших ее со всей позднейшей, почти столетней историей буржуазной революции в России. Этими моментами были: вопрос об уничтожении крепостничества и вопрос о ликвидации самодержавия. Оба вопроса были тесно связаны друг с другом: самодержавие было политическим сторожем крепостничества,
При подготовке восстания 14 декабря, его друг Иван Пущин, который не решился принять его в тайное общество, опасался что поэт станнег чужд революционным событиям, и он послал ему письмо с вызовом его в Петербург. Пушк. выехал из с. Михайловского, где находился в ссылке, но, как рассказывают друзья Пушк., на дороге ему попался поп (по другим сведениям, дорогу ему перебежал заяц). И Пушкин, будучи суеверен, возвратился обратно, решив, что «не будет добра». Если бы он приехал в Петербург, он попал бы прямо к восстанию 14 декабря, и едва ли можно сомневаться в том, что он принял бы в нем участие.
Разгром восстания 14 декабря — переломная дата в жизни Пушкина <…> Он с тяжелым чувством не раз пишет в своих письмах о разгроме восстания. «Повешенные повешены, но каторга 120 братьев, товарищей, друзей, — ужасна», — пишет он в одном письме. Личные обстоятельства жизни Пушк. заставили его пойти на тяжелый и унизительный компромисс с самодержавием. Николай I после 14 декабря он вызвал Пушк. из его изгнания, «простил» его, просил писать, обещая «быть его цензором».
При свидании Пушк. сказал ему в глаза, что, будь он, Пушк., в Петербурге в момент восстания, он был бы в числе восставших, и не побоялся заступиться за своего друга Кюхлю, которого Николай назвал негодяем. Но, несмотря на все это, Пушк. пришлось заплатить за «прощение» и ряд житейских «милостей» царя несколькими вымученными произведениями: стихами «В надежде славы и добра», запиской о воспитании молодежи, где имеется ряд крупных тактических уступок, и т. п.
Последующая эпоха реакции мало-помалу втянула Пушк. в иные группировки дворянства. Но мысль о декабристах не переставала тревожить его всю жизнь — об этом свидетельствуют и стихи «Арион», и рисунки повешенных в его тетрадях, и сожженная песнь «Евгения Онегина»... В скептическом описании заговора в дошедших до нас строках сожженной песни чувствуется неверие в возможность победы восстания, чувство, что в этом восстании отсутствует основная база, решающая движущая сила. «Все это были разговоры между лафитом и клико, куплеты, дружеские споры... И не входила глубоко в сердца мятежная наука... Все это было только скука, безделье молодых умов, забавы взрослых шалунов». Нет сомнения в том, что Пушк. и не смог бы правильно разрешить вопрос о том, чего же недоставало декабристам, — он лишь чувствовал ряд их ошибок. «Гром пушек на Сенатской площади разбудил целое поколение», — говорит Герцен. Но Пушк. не смог проснуться вместе с этим поколением: его не стало в 1837 г., задолго до нового подъема революционной волны. Но и то, что он сделал для ее первого взлета, было очень значительным делом и навсегда связало его имя с восстанием декабристов.
Футуризм, що зародився на початку XX століття в Італії, знайшов своїх послідовників і в українській літературі (Михайль Семенко, Гео Шкурупій, Микола Бажан). Лідером футуристів можна вважати Михайля Семенка, який теоретично обґрунтував ідейно-естетичні основи новонародженого українського футуризму. Заявивши про спалення свого "Кобзаря", Семенко ніби кинув виклик суспільству, проте не тим, що він не шанує Шевченка, а тим, що він протестує проти створення кумирів. Становлення нового напрямку було досить складним із декількох причин. По-перше, футуризм намагався освоїти насамперед міський урбанізований світ, тому у поезіях футуристів помітне було майже обожнювання техніки, захоплення величчю індустріального виробництва, особливо процесом роботи в цехах. Відповідно з'являються у творах незвично побудовані слова, щоб передати звуки й запахи міста, наприклад: життєдать, життєбензин, життєрух. По-друге, у футуристів ідеологія панувала над естетикою, саме ідеологія вносила деструкцію, оскільки був негативізм до досягнень цивілізації та культури.
Експерименти в поезії 20-х років спонукають Михайля Семенка до переосмислення суспільних процесів, і він пише вірш "За ". Твір написано білим віршем, у ньому звучить заклик полишити буденні справи й вирушити на Батиєву гору, погуляти по "сніго-білому полю" (незвичайне поєднання слів). Автор намагається примирити людей у їхньому протистоянні, позбавити їх почуття відрази й ненависті: "Будьте ж такі добрі, не дивіться, як на звірів, на нас..." Поет сподівається, що чудовий краєвид Батиєвої гори сприятиме цьому.
Ліричний герой поезії "Бажання" сповнений прагнення "перевернути світ" і "поставити все догори ногами": стягнути з небозводу місяця, подарувати зорі дітям, а барви весни — служниці Маші. Проте ці бажання нездійсненні, бо складно боротися з природою, що диктує свої правила і має свої закони розвитку.
Твір "Місто", що складається з одного речення, позбавленого будь-яких внутрішніх розділових знаків, є взірцем урбаністичної поезії Михайля Семенка. Місто для нього — центр поезії. Автор зачаровано фіксує різноманітні образи — звукові ("блимно і крапно"), зорові ("блиск лініями", "міняться силуетами"), абстрактні ("диференційована геометрія химерних кутів і будов"). Водночас поет ніби "нанизує" ряд дієслівних форм: "сунуть лізуть повзуть пересовуються", "міняться", "вирізують", "закріплюються". Через просторову асоціацію виникає образ багатоголосого, неспокійного міста, що живе, розвивається, змінюється у своїй архітектурі.
Будучи футуристом, Семенко пережив складні етапи розвитку цього літературного процесу в Україні: кверофутуризм, панфутуризм з різними його модифікаціями на кшталт "Аспанфуту" (Асоціація панфутуристів), "Комун культу" (Комуністична культура) тощо. На жаль, творчість Михайля Семенка, що яскраво засяяла в українській літературі, несподівано згасла. Футуризм, як і інші літературні напрямки, діюча влада вважала шкідливим і антирадянським, усі митці мусили творити в одному напрямку, що називався "соціалістичний реалізм". Спроби писати за вимогами цього стилю не надихнули поета, він повертається до своїх ідеалів, чого комуністичні ідеологи йому не подарували, як і багатьом представникам українського авангардизму, у 1937 році Михайль Семенко був звинувачений у контрреволюційній і терористичній діяльності, і після тортур засуджений до розстрілу.
ДЕКАБРИСТЫ И ПУШКИН Связь Пушкин с декабристами шла по двум линиям. Прежде всего бросается в глаза его личная дружеская с ними Тесные дружеские связи соединяли Пушк. и с группой заговорщиков Южного общества. Высокая оценка, данная Пушкиным главе Южного общества Пестелю («умный человек во всем смысле этого слова»), цитируется обычно всеми исследователями декабристов. В. Давыдов, С. Волконский, семья Раевских, Мих. Орлов, — если еще вспомнить идеолога и вождя Северного общества Никиту Муравьева, выдающегося члена Северного общества Якушкина, горевшего пылом цареубийства Якубовича, «первого декабриста» Владимира Раевского, решительного Лунина, — то можно без преувеличения сказать, что личное знакомство или дружба связывали Пушкина со значительной частью активных, а подчас и руководящих членов тайного общества декабристов. Теснейшим образом связаны с декабристами и отдельные этапы жизни Пушк. Еще в лицейский период мы видим среди товарищей Пушк. будущих декабристов (И. Пущин, В. Кюхельбекер,
В. Вальховский). . «В бумагах каждого из действовавших, — пишет упреком Пушкину поэт В. А. Жуковский, — находятся стихи твои
Восстание декабристов было первой главой истории буржуазной революции в России. Глава эта кончилась полной неудачей замысла, трагическим разгромом восстания. Не могло, конечно, быть иначе при наличии маленькой сравнительно кучки заговорщиков-дворян, стремившихся заранее отстранить основную силу революции — восставшие массы. Но идеология этой первой главы имела два характернейших момента, объединявших ее со всей позднейшей, почти столетней историей буржуазной революции в России. Этими моментами были: вопрос об уничтожении крепостничества и вопрос о ликвидации самодержавия. Оба вопроса были тесно связаны друг с другом: самодержавие было политическим сторожем крепостничества,
При подготовке восстания 14 декабря, его друг Иван Пущин, который не решился принять его в тайное общество, опасался что поэт станнег чужд революционным событиям, и он послал ему письмо с вызовом его в Петербург. Пушк. выехал из с. Михайловского, где находился в ссылке, но, как рассказывают друзья Пушк., на дороге ему попался поп (по другим сведениям, дорогу ему перебежал заяц). И Пушкин, будучи суеверен, возвратился обратно, решив, что «не будет добра». Если бы он приехал в Петербург, он попал бы прямо к восстанию 14 декабря, и едва ли можно сомневаться в том, что он принял бы в нем участие.
Разгром восстания 14 декабря — переломная дата в жизни Пушкина <…> Он с тяжелым чувством не раз пишет в своих письмах о разгроме восстания. «Повешенные повешены, но каторга 120 братьев, товарищей, друзей, — ужасна», — пишет он в одном письме. Личные обстоятельства жизни Пушк. заставили его пойти на тяжелый и унизительный компромисс с самодержавием. Николай I после 14 декабря он вызвал Пушк. из его изгнания, «простил» его, просил писать, обещая «быть его цензором».
При свидании Пушк. сказал ему в глаза, что, будь он, Пушк., в Петербурге в момент восстания, он был бы в числе восставших, и не побоялся заступиться за своего друга Кюхлю, которого Николай назвал негодяем. Но, несмотря на все это, Пушк. пришлось заплатить за «прощение» и ряд житейских «милостей» царя несколькими вымученными произведениями: стихами «В надежде славы и добра», запиской о воспитании молодежи, где имеется ряд крупных тактических уступок, и т. п.
Последующая эпоха реакции мало-помалу втянула Пушк. в иные группировки дворянства. Но мысль о декабристах не переставала тревожить его всю жизнь — об этом свидетельствуют и стихи «Арион», и рисунки повешенных в его тетрадях, и сожженная песнь «Евгения Онегина»... В скептическом описании заговора в дошедших до нас строках сожженной песни чувствуется неверие в возможность победы восстания, чувство, что в этом восстании отсутствует основная база, решающая движущая сила. «Все это были разговоры между лафитом и клико, куплеты, дружеские споры... И не входила глубоко в сердца мятежная наука... Все это было только скука, безделье молодых умов, забавы взрослых шалунов». Нет сомнения в том, что Пушк. и не смог бы правильно разрешить вопрос о том, чего же недоставало декабристам, — он лишь чувствовал ряд их ошибок. «Гром пушек на Сенатской площади разбудил целое поколение», — говорит Герцен. Но Пушк. не смог проснуться вместе с этим поколением: его не стало в 1837 г., задолго до нового подъема революционной волны. Но и то, что он сделал для ее первого взлета, было очень значительным делом и навсегда связало его имя с восстанием декабристов.
Объяснение: