Образ великого поета Сходу Омара Хайяма овіяний легендами, а біографія сповнена таємниць і загадок.
Стародавній Схід знав Омара Хайяма в першу чергу, як видатного вченого: математика, фізика, астронома, філософа. У сучасному світі Омар Хайям відомий більше як поет, творець оригінальних філософсько-ліричних віршів – мудрих, повних гумору, лукавства і зухвалості рубаї. Його висловлювання вражають мудрістю та простотою.
До вашої уваги найяскравіші цитати великого мислителя:
♦ Правда і брехня відокремлюються відстанню, близькою до ширини волосини.
♦ Хтось думкою не відає про запах квітів
А інший із трави гіркої мед знайде
Комусь дрібницю зробиш – не забуде це повіки
Комусь життя покладеш – і оком не змигне (переклад Тутка)
♦ Кого життя побило – успіх той знайде
А той, хто горя випив – мед цінує щиро
Хто слізно плакав – усміхнеться все
Хто помирав, життю не тямиться подякувать без міри! (переклад Тутка)
♦ Не заздри сильному-багатому
Світанок замінює сонця захід
Це життя, коротеньке, мов промінь, що згаснув вже
Ти вважай, як ту мить – мимохідь (переклад Тутка)
♦ Щоб мудро прожити треба знати чимало
Ти важливі дві речі пам’ятай назавжди:
Ти будь краще голодний, ніж казна-що їси
І будь краще самотнім, ніж разом з казна-ким (переклад Тутка)
♦ У коханій людині подобаються навіть недоліки, а в нелюбій дратують навіть чесноти.
♦ Справжній злочин – вирощувати пагінці пригнічення в душі.
♦ Не забувай, що ти не самотній: і в найтяжчі хвилини поруч з тобою – Бог.
♦ Пригнічений гине передчасно.
♦ Любов може обійтися без взаємності, але дружба – ніколи.
♦ Крапля стала плакати, що розлучилась з морем. Море засміялася над наївним горем.
♦ В цьому темному світі вважай істинним тільки духовне багатство, бо воно ніколи не знеціниться.
♦ Тому, хто не грішив не буде і пробачення.
♦ Живи сьогоднішнім днем, бо завтра і вчора – не такі важливі у земному календарі
♦ Не нарікай на біль – ось найкращі ліки.
♦ Будь щасливим в цю мить. Ця мить і є твоє життя.
♦ Не кажіть, що чоловік бабій. Був би він однолюб – то до вас би черга не дійшла.
♦ Земля крутилася і до нас, і буде після нас. Всесвіту все одно, і боляче тільки нам.
♦ І немає кінця? Та ні, вкінці всього – кінець.
♦ Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.
З людьми на відстані привчайся розмовляти.
До найвірнішого приглянься розумним оком –
I ворога в ньому зумієш розпізнати (переклад Василь Мисик)
Образ жены Тараса Бульбы - один из самых трагичных образов в литературе. В повести всего лишь несколько эпизодов посвящено этому образу, но даже это обстоятельство только подчеркивает трагедию. У неё нет даже имени, "стара" - так зовет свою жену Тарас.
И здесь я хочу сделать отступление от темы. Это объяснит мою позицию оценки образа жены Тараса Бульбы.
Если взять литературу 15-ого века, и тем более 17-ого, то в литературе того времени я не нашла такого трагичного женского образа. И это, на мой взгляд, опровергает утверждение, что "такое было время". Да женщина того времени в политическом вопросе была бесправной. НО отношение к женщине не было таким страшным и бесчеловечным. И литература того времени тому подтверждение. 15 век - это век рыцарства! Это произведения Джованни Боккаччо, Жана Фруассара, Франческо Петрарки. Женщина в семье даже боготворилась, она была музой. И с её материнскими чувствами считались!
И в русской литературе 15 века женщина - мать почиталась. Епифамий Премудрый, Иван Черный, Афанасий Никитин : ни у одного из них нет такого трагичного описания судьбы женщины. Это НЕ ВРЕМЯ такое. Это убеждения Тараса Бульбы такие, это ЕГО отношение к матери своих детей. Она родила ему сыновей, и он их любил, безусловно. Но отношение к жене, с чисто человеческой точки зрения - это характеристика характера Тараса Бульбы, но никак не всеобщего отношения к женщине.
Конечно нельзя отрицать бесправия женщины того времени, они никак не могли повлиять на ситуацию с войной, ни жена Тараса , ни панночка, которая любила Андрея, младшего сына Тараса. И все таки о любви Тараса Бульбы к жене не может быть и речи.
Читать строки повести о матери горько и больно. Её чувства, которые она не может высказать, высказаны автором. Иногда пишут критики, (по моему не задумываясь), что жена любила Тараса. Не думаю. Она любила детей, но была настолько забита мужем, настолько унижена им, что даже плакать в его присутствии не смела, не то что возразить.
И временем такое отношение к женщине можно объяснить только ВОЗМОЖНОСТЬ такого обращения с ней. Женщины зависели от мужчин (отцов, мужей). Но это не значит, что все относились к своим женам и матерям так, как Тарас Бульба. И сыновья " обучались " отцом такому же отношению, только вот Андрей не стал таким, как отец. Он умел любить. И к матери в тайне, он относится совсем по другому, но не может этого показать, отец не поймет. В наше время это назвали бы "семейным деспотизмом".
Образ великого поета Сходу Омара Хайяма овіяний легендами, а біографія сповнена таємниць і загадок.
Стародавній Схід знав Омара Хайяма в першу чергу, як видатного вченого: математика, фізика, астронома, філософа. У сучасному світі Омар Хайям відомий більше як поет, творець оригінальних філософсько-ліричних віршів – мудрих, повних гумору, лукавства і зухвалості рубаї. Його висловлювання вражають мудрістю та простотою.
До вашої уваги найяскравіші цитати великого мислителя:
♦ Правда і брехня відокремлюються відстанню, близькою до ширини волосини.
♦ Хтось думкою не відає про запах квітів
А інший із трави гіркої мед знайде
Комусь дрібницю зробиш – не забуде це повіки
Комусь життя покладеш – і оком не змигне (переклад Тутка)
♦ Кого життя побило – успіх той знайде
А той, хто горя випив – мед цінує щиро
Хто слізно плакав – усміхнеться все
Хто помирав, життю не тямиться подякувать без міри! (переклад Тутка)
♦ Не заздри сильному-багатому
Світанок замінює сонця захід
Це життя, коротеньке, мов промінь, що згаснув вже
Ти вважай, як ту мить – мимохідь (переклад Тутка)
♦ Щоб мудро прожити треба знати чимало
Ти важливі дві речі пам’ятай назавжди:
Ти будь краще голодний, ніж казна-що їси
І будь краще самотнім, ніж разом з казна-ким (переклад Тутка)
♦ У коханій людині подобаються навіть недоліки, а в нелюбій дратують навіть чесноти.
♦ Справжній злочин – вирощувати пагінці пригнічення в душі.
♦ Не забувай, що ти не самотній: і в найтяжчі хвилини поруч з тобою – Бог.
♦ Пригнічений гине передчасно.
♦ Любов може обійтися без взаємності, але дружба – ніколи.
♦ Крапля стала плакати, що розлучилась з морем. Море засміялася над наївним горем.
♦ В цьому темному світі вважай істинним тільки духовне багатство, бо воно ніколи не знеціниться.
♦ Тому, хто не грішив не буде і пробачення.
♦ Живи сьогоднішнім днем, бо завтра і вчора – не такі важливі у земному календарі
♦ Не нарікай на біль – ось найкращі ліки.
♦ Будь щасливим в цю мить. Ця мить і є твоє життя.
♦ Не кажіть, що чоловік бабій. Був би він однолюб – то до вас би черга не дійшла.
♦ Земля крутилася і до нас, і буде після нас. Всесвіту все одно, і боляче тільки нам.
♦ І немає кінця? Та ні, вкінці всього – кінець.
♦ Не ті тепер часи, щоб друзів добирати.
З людьми на відстані привчайся розмовляти.
До найвірнішого приглянься розумним оком –
I ворога в ньому зумієш розпізнати (переклад Василь Мисик)
♦ Пливуть річки, країни і міста
Нові одвірки і нові роки
А куди ми від себе втечемо,
якщо втекти нам – нікуди
Образ жены Тараса Бульбы - один из самых трагичных образов в литературе. В повести всего лишь несколько эпизодов посвящено этому образу, но даже это обстоятельство только подчеркивает трагедию. У неё нет даже имени, "стара" - так зовет свою жену Тарас.
И здесь я хочу сделать отступление от темы. Это объяснит мою позицию оценки образа жены Тараса Бульбы.
Если взять литературу 15-ого века, и тем более 17-ого, то в литературе того времени я не нашла такого трагичного женского образа. И это, на мой взгляд, опровергает утверждение, что "такое было время". Да женщина того времени в политическом вопросе была бесправной. НО отношение к женщине не было таким страшным и бесчеловечным. И литература того времени тому подтверждение. 15 век - это век рыцарства! Это произведения Джованни Боккаччо, Жана Фруассара, Франческо Петрарки. Женщина в семье даже боготворилась, она была музой. И с её материнскими чувствами считались!
И в русской литературе 15 века женщина - мать почиталась. Епифамий Премудрый, Иван Черный, Афанасий Никитин : ни у одного из них нет такого трагичного описания судьбы женщины. Это НЕ ВРЕМЯ такое. Это убеждения Тараса Бульбы такие, это ЕГО отношение к матери своих детей. Она родила ему сыновей, и он их любил, безусловно. Но отношение к жене, с чисто человеческой точки зрения - это характеристика характера Тараса Бульбы, но никак не всеобщего отношения к женщине.
Конечно нельзя отрицать бесправия женщины того времени, они никак не могли повлиять на ситуацию с войной, ни жена Тараса , ни панночка, которая любила Андрея, младшего сына Тараса. И все таки о любви Тараса Бульбы к жене не может быть и речи.
Читать строки повести о матери горько и больно. Её чувства, которые она не может высказать, высказаны автором. Иногда пишут критики, (по моему не задумываясь), что жена любила Тараса. Не думаю. Она любила детей, но была настолько забита мужем, настолько унижена им, что даже плакать в его присутствии не смела, не то что возразить.
И временем такое отношение к женщине можно объяснить только ВОЗМОЖНОСТЬ такого обращения с ней. Женщины зависели от мужчин (отцов, мужей). Но это не значит, что все относились к своим женам и матерям так, как Тарас Бульба. И сыновья " обучались " отцом такому же отношению, только вот Андрей не стал таким, как отец. Он умел любить. И к матери в тайне, он относится совсем по другому, но не может этого показать, отец не поймет. В наше время это назвали бы "семейным деспотизмом".
Конечно, это моя личная точка зрения.