Головний герой новели, десятирічний безпритульний хлопчик Мишко, потрапляє до дитячого будинку. Ззовні він "марний, обiдраний, босi ноги всi в грязі", та при цьому запевняє, що в нього є мама й тато, і живе він тут недалечко, а на запитання, чому ж він тоді голий і босий, хлопчик-сирота демонструє винахідливість, відповідаючи: "…чоботи є в мене, тiльки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утiк. I пальто в мене є, i шапка гарна – все мама поховала".
Подив дітей посилився, коли "Мишко заспокоївся, пiдтяг штани, очi засяяли" і він заспівав надзвичайно гарним і сильним голосом народну пісню "Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче…". Та це ще були далеко не всі таланти й обдарування маленького Мишка. Не меншe враження він справив на всіх, коли витягнув "гребінь iз кишені, та як утне на йому губами: так i пориває до танку, i очі в усіх засяяли…". Автор неодноразово акцентує увагу на тому, що в дітей від радості "очі засяяли".
Показуючи характер малого Мишка, автор звертає увагу й на вольову натуру хлопця, тоді, коли всі побігли їсти "на обiд дер зуп – без хлiба, без солi й без круп", а хлопець чемно відмовився, говорячи, що вже обідав "борщ iз м’ясом, i кашу молошну, i чай з булкою в накладку i… Мишко ковтнув слину й замовк". А коли всі весело і завзято обідали "Мишко стояв, схилившись на одвiрок, нахмурений. Все одхиляє убiк голову, нiби на той обiд i дивитись не хоче. Тiльки в горлi у його кавкало, мовби глитав великi камiнцi".
Реальне становище Мишка розкрилося підвечір, коли вихованці дитбудинку нагадали йому, що надворі темно і його, напевне, десь там уже шукають "папаша з мамашою". У відповідь хлопчик не витримав і несподівано заплакав, зізнавшись, що насправді безпритульний. Діти сприйняли його нещастя із співчуттям і вирішили "на раді" прийняти до себе – поки що таємно, а потім вилучити момент і просити залишити хлопчика всією "бурсою" в завідуючої Параски Калістратівни, яка вже стільки разів зарікалася нікого більше не брати до притулку, розрахованому і помешканням, і харчовим постачанням лише на тридцятьох вихованців, яких насправді було цілих дев’яносто.
ANTI VARIKOZ NANO
Варикоз лікується назавжди звичайною маззю за 4 дні
ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ→
Дивіться також
Приблуда (повний текст)
▲ читається за 16 хвилин
Біографія Степана Васильченка
Варикоз лікується назавжди звичайною маззю за 4 дні
Оригінально вирішує письменник "оприлюднення" Мишка перед завідувачкою. Хлопець, який за цілий день не мав і крихти в роті, просить дітей чогось "пошамать": "Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані я бачив – дві кістки лежать". "Собача" їжа й їлася Мишком по-собачому – він так голосно гриз кістку під ліжком, що Параска Калістратівна не могла цього не почути, а "тривожні очі" дітей при цьому ще більше посилили її підозри. Коли ж жінка намагається проігнорувати вмовляння дітей, "пильне її око щось загледіло. Зразу: – Ану, стій! – Мовчки поривчасто вхопила, розгорнула на хлопцеві шмаття, що його соромливо й старанно не давав він розгортати.
Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене – живого не було на йому місця".
Зрозуміло, що після побаченого чуйне серце виховательки не могло не розтанути. Діти визначають, що справа на їх боці за тим, що завідувачка у своїй кімнаті "реве", тож починають святкувати перемогу: "Невтримна радість, мов на крилах, підняла всіх, завертіла… Вихором закружило лахміття, довгі рукава, обiрванi лацкани, обмотки на ногах. Один водить рукою по руці, як смичком по струнах, другий товче кулаком, як у бубон, у надуту щоку; той – у боки, той навприсядки. I… шугають, як у метелиці, золоті блистинки – очі… I знову – вихор радощів – ще дужчий, ще буйнiший".
Змальовуючи життя дитячого будинку в перші пореволюційні роки, С.Васильченко мав на меті показати, що в яких би "сумних і обідраних" умовах не були діти, їм завжди допомагає виживати, і в прямому і в переносному значенні цього слова, неймовірно велике багатство фантазії й уяви їх маленьких душ і ота, здається, всепереможна "радість життя", безпосередня дитяча веселість і гумор.
Сократи сам. Капитанская дочка” — исторический роман, написанный в форме мемуаров. В этом романе автор нарисовал картину стихийного крестьянского бунта. Почему Пушкин обращается к истории. Пугачевского восстания? Дело в том, что эта тема долгое время считалась запретной, неудобной, и историки практически не занимались ею, а если и занимались, то освещали однобоко. Пушкин проявил огромный интерес к теме крестьянского восстания под предводительством Емельяна Пугачева, но вначале он столкнулся практически с полным отсутствием материалов. Тогда он сам едет в Оренбургскую область, расспрашивает еще оставшихся в живых очевидцев и участников, долгое время проводит в архивах. Фактически Пушкин стал первым историком, объективно отразившим события этой суровой эпохи. Ведь исторический трактат “История Пугачевского бунта” воспринимался современниками Пушкина как научный труд. Если “История Пугачевского бунта” — историческое сочинение, то “Капитанская дочка” написана совсем в другом жанре. Это исторический роман. Главный принцип, который использует Пушкин в своем произведении, — это принцип историзма, так как основной сюжетной линией стало развитие реальных исторических событий. Вымышленные герои, их судьбы тесно переплетаются с историческими лицами. В каждом эпизоде “Капитанской дочки” можно провести параллель между судьбами отдельных личностей и судьбой народа в целом/ Форма мемуаров, выбранная автором, говорит о его исторической зоркости. В XVIII веке действительно можно было подобным образом описать “пугачевщину” в воспоминаниях, для внуков. Не случаен выбор автором Петра Гринева в качестве мемуариста. Пушкину был нужен свидетель, непосредственно участвовавший в событиях, который был бы лично знаком с Пугачевым и его окружением. Пушкин намеренно выбрал для этого дворянина. Как дворянин по своему социальному происхождению и офицер, призванный присягой усмирять бунт, он верен долгу. И мы видим, что Петр Гринев действительно не уронил своей офицерской чести. Он добр, благороден. На предложение Пугачева служить ему верой и правдой Гринев отвечает с твердостью отказом, так как присягал государыне-императрице. Но он и отвергает восстание “как бессмысленный и беспощадный бунт”, кровопролитие. Петр Гринев последовательно повествует нам не только о кровавых и жестоких расправах, подобных расправе в Белогорской крепости, но и о справедливых поступках Пугачева, о его широкой душе, мужицкой смекалке, своеобразном благородстве. Три раза испытывал судьбу Петр Гринев, и три раза щадил и миловал его Пугачев. “Мысль о нем неразлучна была во мне с мыслию о пощаде, — говорит Гринев, — данной мне им в. одну из ужасных минут его жизни, и об избавлении моей невесты... ” Образ Гринева дан в динамике: Гринев-юноша, недоросль, и Гринев-старик. Между ними существует некоторое различие в убеждениях. Старик не только описывает, но и оценивает юношу. Иронично рассказывает Гринев о своем детстве; при описании эпизода бегства из осажденного Оренбурга возникает интонация, оправдывающая безрассудный поступок героя. Выбранная форма повествования позволяет герою посмотреть на себя со стороны. Это была удивительная художественная находка. Значительное место в повести занимает и Емельян Пугачев. Его характер раскрывается постепенно в ходе событий. Первая встреча происходит в главе “Вожатый”, в следующий раз это уже предводитель мятежников. Далее он предстает великодушным, справедливым человеком. Особенно ярко это проявляется в сцене освобождения Маши. Пугачев наказывает Швабрина и отпускает Гринева с невестой, приговаривая: “Казнить, так казнить, жаловать, так жаловать”. В заключение хотелось бы остановиться еще на одном незримом герое этой чудесной повести, на образе самого автора, который своим тайным присутствием все время наблюдает за событиями и поступками героев. Выбрав Гринева рассказчиком, Пушкин не прячется за него. Позиция писателя очень четкая. Во-первых, очевидно, что Гринев выражает мысли автора о восстании. И т. д
Головний герой новели, десятирічний безпритульний хлопчик Мишко, потрапляє до дитячого будинку. Ззовні він "марний, обiдраний, босi ноги всi в грязі", та при цьому запевняє, що в нього є мама й тато, і живе він тут недалечко, а на запитання, чому ж він тоді голий і босий, хлопчик-сирота демонструє винахідливість, відповідаючи: "…чоботи є в мене, тiльки мама заховала, щоб я з дому не сходив. То я босий утiк. I пальто в мене є, i шапка гарна – все мама поховала".
Подив дітей посилився, коли "Мишко заспокоївся, пiдтяг штани, очi засяяли" і він заспівав надзвичайно гарним і сильним голосом народну пісню "Ой, Морозе-Морозенку, ти славний козаче…". Та це ще були далеко не всі таланти й обдарування маленького Мишка. Не меншe враження він справив на всіх, коли витягнув "гребінь iз кишені, та як утне на йому губами: так i пориває до танку, i очі в усіх засяяли…". Автор неодноразово акцентує увагу на тому, що в дітей від радості "очі засяяли".
Показуючи характер малого Мишка, автор звертає увагу й на вольову натуру хлопця, тоді, коли всі побігли їсти "на обiд дер зуп – без хлiба, без солi й без круп", а хлопець чемно відмовився, говорячи, що вже обідав "борщ iз м’ясом, i кашу молошну, i чай з булкою в накладку i… Мишко ковтнув слину й замовк". А коли всі весело і завзято обідали "Мишко стояв, схилившись на одвiрок, нахмурений. Все одхиляє убiк голову, нiби на той обiд i дивитись не хоче. Тiльки в горлi у його кавкало, мовби глитав великi камiнцi".
Реальне становище Мишка розкрилося підвечір, коли вихованці дитбудинку нагадали йому, що надворі темно і його, напевне, десь там уже шукають "папаша з мамашою". У відповідь хлопчик не витримав і несподівано заплакав, зізнавшись, що насправді безпритульний. Діти сприйняли його нещастя із співчуттям і вирішили "на раді" прийняти до себе – поки що таємно, а потім вилучити момент і просити залишити хлопчика всією "бурсою" в завідуючої Параски Калістратівни, яка вже стільки разів зарікалася нікого більше не брати до притулку, розрахованому і помешканням, і харчовим постачанням лише на тридцятьох вихованців, яких насправді було цілих дев’яносто.
ANTI VARIKOZ NANO
Варикоз лікується назавжди звичайною маззю за 4 дні
ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ→
Дивіться також
Приблуда (повний текст)
▲ читається за 16 хвилин
Біографія Степана Васильченка
Варикоз лікується назавжди звичайною маззю за 4 дні
Оригінально вирішує письменник "оприлюднення" Мишка перед завідувачкою. Хлопець, який за цілий день не мав і крихти в роті, просить дітей чогось "пошамать": "Мені що-небудь, аби не нудило. От, скажемо, у казані я бачив – дві кістки лежать". "Собача" їжа й їлася Мишком по-собачому – він так голосно гриз кістку під ліжком, що Параска Калістратівна не могла цього не почути, а "тривожні очі" дітей при цьому ще більше посилили її підозри. Коли ж жінка намагається проігнорувати вмовляння дітей, "пильне її око щось загледіло. Зразу: – Ану, стій! – Мовчки поривчасто вхопила, розгорнула на хлопцеві шмаття, що його соромливо й старанно не давав він розгортати.
Під дрантям не було сорочки. Світились реберця. Схудле, марне тіло було порване, подряпане, скривавлене – живого не було на йому місця".
Зрозуміло, що після побаченого чуйне серце виховательки не могло не розтанути. Діти визначають, що справа на їх боці за тим, що завідувачка у своїй кімнаті "реве", тож починають святкувати перемогу: "Невтримна радість, мов на крилах, підняла всіх, завертіла… Вихором закружило лахміття, довгі рукава, обiрванi лацкани, обмотки на ногах. Один водить рукою по руці, як смичком по струнах, другий товче кулаком, як у бубон, у надуту щоку; той – у боки, той навприсядки. I… шугають, як у метелиці, золоті блистинки – очі… I знову – вихор радощів – ще дужчий, ще буйнiший".
Змальовуючи життя дитячого будинку в перші пореволюційні роки, С.Васильченко мав на меті показати, що в яких би "сумних і обідраних" умовах не були діти, їм завжди допомагає виживати, і в прямому і в переносному значенні цього слова, неймовірно велике багатство фантазії й уяви їх маленьких душ і ота, здається, всепереможна "радість життя", безпосередня дитяча веселість і гумор.
Капитанская дочка” — исторический роман, написанный в форме мемуаров. В этом романе автор нарисовал картину стихийного крестьянского бунта. Почему Пушкин обращается к истории. Пугачевского восстания? Дело в том, что эта тема долгое время считалась запретной, неудобной, и историки практически не занимались ею, а если и занимались, то освещали однобоко.
Пушкин проявил огромный интерес к теме крестьянского восстания под предводительством Емельяна Пугачева, но вначале он столкнулся практически с полным отсутствием материалов. Тогда он сам едет в Оренбургскую область, расспрашивает еще оставшихся в живых очевидцев и участников, долгое время проводит в архивах. Фактически Пушкин стал первым историком, объективно отразившим события этой суровой эпохи. Ведь исторический трактат “История Пугачевского бунта” воспринимался современниками Пушкина как научный труд.
Если “История Пугачевского бунта” — историческое сочинение, то “Капитанская дочка” написана совсем в другом жанре. Это исторический роман. Главный принцип, который использует Пушкин в своем произведении, — это принцип историзма, так как основной сюжетной линией стало развитие реальных исторических событий. Вымышленные герои, их судьбы тесно переплетаются с историческими лицами. В каждом эпизоде “Капитанской дочки” можно провести параллель между судьбами отдельных личностей и судьбой народа в целом/
Форма мемуаров, выбранная автором, говорит о его исторической зоркости. В XVIII веке действительно можно было подобным образом описать “пугачевщину” в воспоминаниях, для внуков. Не случаен выбор автором Петра Гринева в качестве мемуариста. Пушкину был нужен свидетель, непосредственно участвовавший в событиях, который был бы лично знаком с Пугачевым и его окружением.
Пушкин намеренно выбрал для этого дворянина. Как дворянин по своему социальному происхождению и офицер, призванный присягой усмирять бунт, он верен долгу. И мы видим, что Петр Гринев действительно не уронил своей офицерской чести. Он добр, благороден. На предложение Пугачева служить ему верой и правдой Гринев отвечает с твердостью отказом, так как присягал государыне-императрице. Но он и отвергает восстание “как бессмысленный и беспощадный бунт”, кровопролитие. Петр Гринев последовательно повествует нам не только о кровавых и жестоких расправах, подобных расправе в Белогорской крепости, но и о справедливых поступках Пугачева, о его широкой душе, мужицкой смекалке, своеобразном благородстве. Три раза испытывал судьбу Петр Гринев, и три раза щадил и миловал его Пугачев. “Мысль о нем неразлучна была во мне с мыслию о пощаде, — говорит Гринев, — данной мне им в. одну из ужасных минут его жизни, и об избавлении моей невесты... ”
Образ Гринева дан в динамике: Гринев-юноша, недоросль, и Гринев-старик. Между ними существует некоторое различие в убеждениях. Старик не только описывает, но и оценивает юношу. Иронично рассказывает Гринев о своем детстве; при описании эпизода бегства из осажденного Оренбурга возникает интонация, оправдывающая безрассудный поступок героя. Выбранная форма повествования позволяет герою посмотреть на себя со стороны. Это была удивительная художественная находка.
Значительное место в повести занимает и Емельян Пугачев. Его характер раскрывается постепенно в ходе событий. Первая встреча происходит в главе “Вожатый”, в следующий раз это уже предводитель мятежников. Далее он предстает великодушным, справедливым человеком. Особенно ярко это проявляется в сцене освобождения Маши. Пугачев наказывает Швабрина и отпускает Гринева с невестой, приговаривая: “Казнить, так казнить, жаловать, так жаловать”.
В заключение хотелось бы остановиться еще на одном незримом герое этой чудесной повести, на образе самого автора, который своим тайным присутствием все время наблюдает за событиями и поступками героев. Выбрав Гринева рассказчиком, Пушкин не прячется за него. Позиция писателя очень четкая. Во-первых, очевидно, что Гринев выражает мысли автора о восстании. И т. д