Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її».
• «...Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями... Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. ...Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
• «Громада — то був його світ, то була ціль його життя».
• «В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».
• «...Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині».
• «...Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають...Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські».
• «Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві».
• «Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум».
• «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається».
• «Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при Мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці».
• «Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”».
• «...Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
• «Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід».
• «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».
• Максим: «Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить».
• «Нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом!»
• «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
• Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор.
Астраханский кремль Астраханский кремль - выдающийся памятник русского военно-инженерного искусства и архитектуры второй половины XVI века. Строительство Астраханского кремля связано с важным периодом в истории нашей Родины, когда дальнейшему росту и укреплению Русского централизованного государства мешала постоянная угроза нападения с востока. Одной из важнейших внешнеполитических задачИвана IV была борьба с татарскими ханствами в Поволжье, борьба за присоединение Среднего и Нижнего Поволжья к Русскому государству. В результате завоевания Казани (1552 г.) и присоединение Астрахани (1556 г.) Русское государство овладело Волгой на всем ее протяжении и получило выход в Каспийское море. В 1558 году на левом берегу Волги была основана современнаяАстрахань. На высоком бугре, называвшемся Заячьим, или Долгим, была построена первая деревянная крепость. Завоевательный поход турецко-татарских войск на Астрахань в 1569 году и другие агрессивные действия Турции и ее вассала Крымского ханства показали необходимость более серьезного укрепления Астрахани как передового форпоста на юго-восточных рубежахРусского государства. В связи с этим было решено вместо деревянной крепости построить каменную. Избранное местоположение каменной крепости - кремля - продиктовало и форму его плана, длинного и узкого треугольника, протянувшегося одной стороной вдоль реки Волги.
Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має і не жадає її».
• «...Се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді. Батько вісьмох синів, із яких три сиділи вже разом із ним між старцями... Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, З. Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази. Невважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний. ...Сад, пасіка й ліки — се була його робота».
• «Громада — то був його світ, то була ціль його життя».
• «В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичині, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті, як матеріали для думки».
• «...Все те запалювало його гарячу душу до бажання — віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своєї рідній Тухольщині».
• «...Знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менш як чудового бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов би тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають...Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кожній громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські».
• «Він за молодших часів часто ходив по громадах, бував на їх копних зборах, старався пізнати добре їх потреби й людей, і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братерських зв’язків між людьми в громадах і між громадами в сусідстві».
• «Нам не потрібно милості від боярина і ні за що ставати нам рабами — се причина, для чого він ненавидить нас і прозиває нас смердами. Але ми знаємо, що гордість його пуста і що правдиво свобідному чоловікові личить не гордість, а супокійна повага та розум».
• «Раз умирати кождому, але славно вмирати — се не каждому лучається».
• «Недалеко від побоєвища, захищений кам’яною брилою від стріл, сидів на соломі Захар Беркут, занятий при ранених. Він повиймав їм із ран стріли, повимивав рани при Мирослави і заходився перев’язувати їх, поприкладавши якоїсь скусно приладженої живиці».
• «Коли б про нього справді йшло діло, то я сказав би вам: “Я не маю сина, мій син погиб в бою. Але тут діло йде про нашу оборону і тепер мусили б усі, неприготовані, погинути від монголів. Для того я говорю вам: не дбайте про мого сина, а рішайте так, якби він був уже в гробі”».
• «...Міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
• «Коли б діло йшло тільки між мною та твоїм бегадиром, то я радо віддав йому все, що маю, навіть свою власну стару голову, за увільнення сина. Але ти радиш нам нерівну заміну, при якій скористати можу тільки я сам і мій рід, але стратити мусить не тільки одна громада, а всі ті громади, через які мусить іти ваш похід».
• «Зломи другий раз погану силу так, як зломив її перший раз, коли могутньою рукою розбив сесю кам’яну стіну, і дав водам протоку, і дарував людям отою прекрасну долину! Загати її тепер назад, нехай згине горда ворожа сила, що тепер знущається над нами».
• Максим: «Мій батько не на вітер говорить. Він звик добре передумати, за ким що говорить».
• «Нехай же вам зв’язок в нинішню побідну днину буде порукою, що й наш народ так само перебуде тяжкі злигодні і не розірве свого сердечного зв’язку з чеснотою й людяним норовом!»
• «Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас».
• Захар Беркут — центральний персонаж повісті, ватажок тухольської громади. Йому вже понад 90 років, і все своє життя ця людина віддала громаді. «Громада — то був його світ, то була ціль його життя»,— пише автор.
Астраханский кремль Астраханский кремль - выдающийся памятник русского военно-инженерного искусства и архитектуры второй половины XVI века. Строительство Астраханского кремля связано с важным периодом в истории нашей Родины, когда дальнейшему росту и укреплению Русского централизованного государства мешала постоянная угроза нападения с востока. Одной из важнейших внешнеполитических задачИвана IV была борьба с татарскими ханствами в Поволжье, борьба за присоединение Среднего и Нижнего Поволжья к Русскому государству. В результате завоевания Казани (1552 г.) и присоединение Астрахани (1556 г.) Русское государство овладело Волгой на всем ее протяжении и получило выход в Каспийское море. В 1558 году на левом берегу Волги была основана современнаяАстрахань. На высоком бугре, называвшемся Заячьим, или Долгим, была построена первая деревянная крепость. Завоевательный поход турецко-татарских войск на Астрахань в 1569 году и другие агрессивные действия Турции и ее вассала Крымского ханства показали необходимость более серьезного укрепления Астрахани как передового форпоста на юго-восточных рубежахРусского государства. В связи с этим было решено вместо деревянной крепости построить каменную. Избранное местоположение каменной крепости - кремля - продиктовало и форму его плана, длинного и узкого треугольника, протянувшегося одной стороной вдоль реки Волги.