Случайно школьница Лидия Данилова оказалась во время войны в Сибири вместе с родителями. Случайно поступила на отделение французского в Иркутский педагогический институт. Собиралась-то она в университет на исторический, но её смутили... стены будущей альма-матер: высокие, мрачные своды бывшего здания духовной семинарии как будто давили на молодую девушку. Абитуриентка забрала документы и ушла в педагогический. Там оставались места только во французской группе...
Случайно оказалась она и в районной школе, в глухом поселке Усть-Уда. Это было самое худшее место, куда можно было попасть по распределению. И почему-то оно досталось студентке с отличным дипломом. «За дерзость», - объясняет сама героиня.
В подшефном восьмом классе молоденькая учительница поначалу не произвела серьезного впечатления. Ребята попались озорные
Валя Распутин учился в параллельном классе. Там собрались ученики посерьезней. Классная руководительница, учительница математики Вера Андреевна Кириленко, судя по всему, спуску им не давала. «На самом деле Распутин, в первую очередь, писал свою учительницу с Веры Андреевны, - считает Лидия Михайловна. - «Красивая, немножко косили глаза», - это всё про неё. Сдержанная, опрятная, с хорошим вкусом. Говорили, что она из бывших фронтовичек». Но почему-то Вера Андреевна исчезла из всех биографий писателя.
Отработав положенные три года, Вера Андреевна уехала из Усть-Уды на Кубань. А Лидии Михайловне пришлось взвалить на свои плечи классное руководство в объединённом девятом классе. Потом Лидия Михайловна вышла замуж, жила в Иркутске, растила двух дочерей. Вскоре у нее умер муж, и она перебралась в Саранск, поближе к маме. В Саранском государственном университете Лидия Молокова отработала сорок лет. Были еще командировки за границу: сначала она работала преподавателем русского в Камбодже, потом преподавала язык в военной школе в Алжире. А потом была еще командировка во Францию, во время которой Лидия Михайловна и узнала, что стала книжной героиней.
А посвящено произведение другой учительнице, отдавшей детям всю свою жизнь, матери драматурга Александра Вампилова Анастасии Прокопьевне Копыловой.
Составить синквейн, про учительницу и ученика
строві Кіпр мешкав великий митець Пігмаліон. Він різьбив чудові статуї, які прикрашали храми богів. Жив Пігмаліон самотньо, уникав жінок. Жодна смертна жінка не подобалася митцеві, він шукав у жінці досконалої краси, а досконалими можуть бути тільки боги.
Слава про скульптора поширювалася все далі, збільшувалася і його майстерність. Статуї, зроблені з мармуру або інших твердих матеріалів, були надзвичайно схожі на живих людей. Тільки через неприродно блідий колір шкіри було зрозуміло, що то статуї.
Одного разу Пігмаліону вдалося вирізати з дорогоцінної слонової кістки статую молодої жінки дивовижної краси. Чим частіше милувався Пігмаліон своїм творінням, тим більше Пігмаліон знаходив в ньому достоїнств. Йому стало здаватися, що жодна з смертних жінок не перевищує його статую красою і благородством. Ревнуючи до кожного, хто міг би її побачити, Пігмаліон нікого не пускав у майстерню. На самоті – вдень у променях Геліоса, вночі при світлі лампад – захоплювався юний цар статуєю, шепотів їй ніжні слова, обдаровував квітами і коштовностями, як це роблять закохані. Він назвав її Галатеєю, одягнув її в пурпур і посадив поруч із собою на трон.
.
Объяснение:
Нещодавно на уроці літератури ми познайомились із твором "Рукавчика" Фрідріха Шиллера. Центральний персонаж балади - лицар Делорж. Цей герой має чимало позитивних якостей: хоробрість, відвага, почуття честі та власної гідності. Він вірно служить Дамі свого серця, може виконувати її примхи, проте не хоче виходити за рамки та ставати іграшкою в чужих руках.
Мені подобається Делорж своєю сміливістю. Кинувши рукавичку, він зробив виклик суспільству. Делорж виступає проти жорстокості та маніпуляцій, через це й імпонує мені. Мені подобається, що герой усвідомлює цінність життя та не хоче його витрачати на чужі примхи.
Делорж – справжній лицар, він вірно служить дамі серця. Проявляє найкращі якості: він безстрашний, сміливий, відважний, володіє власними емоціям. Хоробрий юнак повертається живим, несучи рукавичку. Навіть звірі відчули його внутрішню силу – і не наважилися напасти. Герой наділений почуттям честі та власної гідності і не бажає бути іграшкою в руках будь-кого, він внутрішньо незалежний.
Делорж був струнким красенем, сміливим, освіченим, вихованим, шляхетним, бездоганно володів зброєю, був неперевершеним наїзником, мав усі якості справжнього лицаря.
Звичайно, лицар не мав права так зухвало при всіх кидати рукавичку дамі. Але цим вчинком Делорж кинув виклик усьому суспільству, яке культивувало жорстокість.
Адже життя людське – це найбільша цінність.