Сказка А. Н. Островский "Снегурочка" где живёт снегурочка? Чем она занимается? Какие поступки совершает? Какой характер у снегурочки? Что думает о ней автор? Что вам понравилось и что не понравилось в герое
П’єсу «Пігмаліон» Б. Шоу написав, орієнтуючись на античний міф про Пігмаліона. На далекому острові Кіпрі жив цар Пігмаліон, якому було дароване богами вміння вирізьблювати. Талановитий володар острова насолоджувався красою природи, умів виробляти чудові витвори, але мав одну дивну рису — він ненавидів жінок. Одного разу він вирізьбив із слонової кістки (за іншими версіями — з мармуру) скульптуру жінки. Статуя була така прекрасна, що Пігмаліон закохався у власний витвір. Дні і ночі просив Пігмаліон богиню Афродіту, щоб вона оживила скульптуру. Змилостивилася Афродіта, вдихнула життя в чарівну Галатею. Статуя ожила, стала земною жінкою неперевершеної краси і була вірною дружиною Пігмаліона.
Шоу назвав свою п’єсу «Пігмаліон» і можна було сподіватися на щасливу казкову кінцівку п’єси. Але драматург приголомшує фіналом, він парадоксально все змінює.
Літературна критика вважає, що це парадокс. А я погоджуюсь із Шоу, який сказав, що найбільший парадокс — це наше життя. Як на мене, то все правдоподібно: казочка була в дитинстві, а тепер здоровий глузд. У кого він є, той шукає чогось справжнього, земного, гармонійного, у кого немає — кидається в сіті мерехтливих вогників. Але вогники, крім того, що мерехтливі, можуть бути ще й світлячками: уночі вражають нас своєю незвичайністю, а вдень виявляються звичайними черв’ячками (як в оповіданні Є. Носова). Що з того, що пані Боварі та Анна Кареніна кинулись утілювати свою мрію в життя — чого вони досягли? То навіщо нам ще одна нещаслива сім’я? Шоу сказав, що шлюб — це лавина, яку юнак та дівчина обрушують на себе, потягнувшись за прекрасною квіткою.
Так, професор Хіґґінс так і залишився «холодним уламком біля гарячого серця дівчини», бо «великий секрет полягає не в тому, щоб мати погані чи добрі манери, чи взагалі якісь особливі манери, а щоб бути на один манер з усіма людськими душами; тобто, поводитися так, ніби ти на небі, де немає пасажирів третього класу й панує загальна рівність».
В гражданскую войну Андрей Соколов был в Красной армии,,в голодный, 1922 год батрачил на Кубани,поэтому остался цел,,а родные умерли от голода,потом вернулся,женился,были дети-сын и две дочки ,был дом.Он был счастлив.У него было все,чтобы дожить до старости,вырастить детей,иметь внуков Но проклятая война разрушила всю его жизнь..Провожали его все,но жена плакала и говорила,что видятся они последний раз,как будто чувствовала,а он её оттолкнул...На войне был шофером.В 1942 году попал в плен,скитался с пленными,после в 1944г фашисты его поставили шофером,он возил майора-инженера.Они выехали на постройку укреплений.По дороге Соколов оглушил майора и поехал туда,где шел бой.Пока фашисты опомнились,Соколов был уже на передовой,где в него стреляли и наши и фашисты.Попал в госпиталь,а когда был там ,написал письмо домой и от соседа узнал,что и жена и дочери погибли-бомба в дом попала,сына дома не было,поэтому он остался жив ,а после он добровольцем на фронт ушел. После госпиталя у Соколова -отпуск,поехал домой,но увидев воронку вместо дома,уехал в дивизию.Вскоре нашелся сын-теперь он был капитаном,командиром батареи.,имеет ордена и медали.Но его убил на день победы фашистский снайпер. После войны Андрей демобилизовался,но уехал в Урюпинск к другу.Здесь он устроился шофером.По дороге на элеватор познакомился с беспризорником Ваней,взял его с собой,сказал,что он его отец и усыновил.Они стали жить вместе. Так хочется,чтобы их жизнь в дальнейшем была хорошей,чтобы они жили долго и счастливо,чтобы Андрей Соколов воспитал своего Ванюшку крепким,здоровым,умным,с чистой душой и огромным сердцем.И так хочется им пожелать,чтобы ничья лапа не топтала нашу землю,а если кто припрется,тому,известно что будет.Русский человек никогда не позволит,чтобы им командовали.
П’єсу «Пігмаліон» Б. Шоу написав, орієнтуючись на античний міф про Пігмаліона. На далекому острові Кіпрі жив цар Пігмаліон, якому було дароване богами вміння вирізьблювати. Талановитий володар острова насолоджувався красою природи, умів виробляти чудові витвори, але мав одну дивну рису — він ненавидів жінок. Одного разу він вирізьбив із слонової кістки (за іншими версіями — з мармуру) скульптуру жінки. Статуя була така прекрасна, що Пігмаліон закохався у власний витвір. Дні і ночі просив Пігмаліон богиню Афродіту, щоб вона оживила скульптуру. Змилостивилася Афродіта, вдихнула життя в чарівну Галатею. Статуя ожила, стала земною жінкою неперевершеної краси і була вірною дружиною Пігмаліона.
Шоу назвав свою п’єсу «Пігмаліон» і можна було сподіватися на щасливу казкову кінцівку п’єси. Але драматург приголомшує фіналом, він парадоксально все змінює.
Літературна критика вважає, що це парадокс. А я погоджуюсь із Шоу, який сказав, що найбільший парадокс — це наше життя. Як на мене, то все правдоподібно: казочка була в дитинстві, а тепер здоровий глузд. У кого він є, той шукає чогось справжнього, земного, гармонійного, у кого немає — кидається в сіті мерехтливих вогників. Але вогники, крім того, що мерехтливі, можуть бути ще й світлячками: уночі вражають нас своєю незвичайністю, а вдень виявляються звичайними черв’ячками (як в оповіданні Є. Носова). Що з того, що пані Боварі та Анна Кареніна кинулись утілювати свою мрію в життя — чого вони досягли? То навіщо нам ще одна нещаслива сім’я? Шоу сказав, що шлюб — це лавина, яку юнак та дівчина обрушують на себе, потягнувшись за прекрасною квіткою.
Так, професор Хіґґінс так і залишився «холодним уламком біля гарячого серця дівчини», бо «великий секрет полягає не в тому, щоб мати погані чи добрі манери, чи взагалі якісь особливі манери, а щоб бути на один манер з усіма людськими душами; тобто, поводитися так, ніби ти на небі, де немає пасажирів третього класу й панує загальна рівність».
Объяснение:
После войны Андрей демобилизовался,но уехал в Урюпинск к другу.Здесь он устроился шофером.По дороге на элеватор познакомился с беспризорником Ваней,взял его с собой,сказал,что он его отец и усыновил.Они стали жить вместе.
Так хочется,чтобы их жизнь в дальнейшем была хорошей,чтобы они жили долго и счастливо,чтобы Андрей Соколов воспитал своего Ванюшку крепким,здоровым,умным,с чистой душой и огромным сердцем.И так хочется им пожелать,чтобы ничья лапа не топтала нашу землю,а если кто припрется,тому,известно что будет.Русский человек никогда не позволит,чтобы им командовали.